Молочний сектор є однією з найбільш формалізованих та чутливих сфер агрохарчової промисловості. Це зумовлено характеристиками сировини, а також інтенсивним офіційним наглядом та широким правовим режимом. На рівні ЄС особливо важливими є такі регламенти: Регламент (ЄС) № 178/2002 (загальні принципи харчового законодавства, відповідальність операторів та механізми реагування на ризики), Регламент (ЄС) № 852/2004 (гігієнічні вимоги та обов'язок використовувати процедури на основі HACCP), Регламент (ЄС) № 853/2004 (специфічні вимоги до харчових продуктів тваринного походження, включаючи молочні продукти) та Регламент (ЄС) 2017/625 (принципи офіційного контролю).
На практиці це означає, що у разі інциденту з якістю або безпекою харчових продуктів (наприклад, підозра на забруднення, помилки маркування, включаючи алергени, порушення в документації випробувань, несправність систем охолодження, помилки у відстеженні партії), інтерес органів влади швидко поширюється не лише на операційний персонал, а й на членів правління.
Для правоохоронних органів надзвичайно важливо визначити, чи підприємство управлялося таким чином, щоб забезпечити реальний контроль ризиків.
З точки зору кримінальної відповідальності, механізм відповідальності за бездіяльність має центральне значення. Кримінальний кодекс дозволяє притягнення відповідальності за наслідок, спричинений бездіяльністю, лише тоді, коли відповідна особа мала конкретний юридичний обов'язок запобігти наслідку (стаття 2 Кримінального кодексу). У контексті молочної компанії член правління іноді сприймається як гарант у сферах, що мають вирішальне значення для безпеки та дотримання вимог.
Отже, твердження про здійснення нагляду може бути недостатнім, якщо нагляд насправді був формальним, а організація не мала ефективних інструментів запобігання та реагування.
У кримінальному провадженні перевіряється не лише те, чи існували на заводі процедури безпеки, але й те, чи працювали вони на практиці та чи оновлювалися.
Ризики кримінальної відповідальності членів правління в молочній промисловості є багаторівневими.
По-перше, відправною точкою є галузеве законодавство та національні нормативні акти щодо безпеки харчових продуктів та харчування, які передбачають штрафні санкції за конкретні порушення (зокрема, у ситуаціях, коли продукт є небезпечним, фальсифікованим або розміщеним на ринку з порушенням вимог).
По-друге, на практиці вони також включають кваліфікації з Кримінального кодексу.
У цьому контексті типовими є звинувачення за статтею 160 Кримінального кодексу (нараження особи безпосередньої небезпеки втрати життя або серйозного пошкодження здоров’я) – наприклад, коли широко розповсюджена партія продукту об’єктивно становить серйозний ризик для здоров’я, а керівництво звинувачують у нездатності адекватно реагувати або терпінні системної недбалості.
Також існує відповідальність, пов’язана з охороною праці та безпекою праці (стаття 220 Кримінального кодексу), якщо організація роботи, технічний захист або допустима практика наражали працівників на пряму небезпеку, як це має місце на виробничих підприємствах.
Окрему категорію складають екологічні ризики (зокрема, стаття 182 Кримінального кодексу), які є важливими в контексті управління стічними водами, відходами та аваріями в установках.
У харчовому законодавстві шахрайство з документами також має особливе значення, оскільки документація є основним засобом розуміння того, що насправді сталося на об'єкті. Залежно від висновків, члену правління може бути пред'явлено звинувачення за статтею 270 Кримінального кодексу (підробка/зміна документа або використання його як автентичного), статтею 271 Кримінального кодексу (засвідчення неправдивої заяви), статтею 272 Кримінального кодексу (отримання неправдивої заяви шляхом шахрайства), статтею 273 Кримінального кодексу (використання документа, що засвідчує неправдиву заяву) та статтею 276 Кримінального кодексу (приховування, вилучення або знищення документа).
Водночас, у випадку фінансових та розрахункових порушень, можливо класифікувати правопорушення, що виникають у зв'язку з використанням рахунків-фактур (статті 270a та 271a Кримінального кодексу), особливо коли орган влади встановлює, що в обігу були недостовірні, змінені або фальшиві рахунки-фактури, як обставини, що стосуються публічно-правових зобов'язань.
У ситуаціях кризи ліквідності або реструктуризації ризики можуть також стосуватися банкрутства та правопорушень кредиторів (статті 300–302 Кримінального кодексу), тобто перешкоджання задоволенню вимог кредиторів, дії на шкоду кредиторам або незаконне надання переваги обраним кредиторам.
Ключовим положенням залишається стаття 296 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за зловживання владою або невиконання зобов'язань особою, яка управляє майном або підприємницькою діяльністю суб'єкта господарювання, якщо це призводить до заподіяння шкоди (або – у певних варіантах – до її нанесення).
У молочній промисловості типові сценарії включають ігнорування зростаючих ризиків якості та витрат на недотримання вимог, терпимість до скорочень заради обсягів, нехтування інвестиціями в критичні сфери (гігієна, обслуговування, моніторинг) та відсутність життєздатної системи управління інцидентами.
На практиці межа між достатнім наглядом та «фіктивним наглядом» зазвичай проводиться не на рівні декларацій, а на рівні доказів: чи встановило керівництво вимірні зобов’язання щодо звітності, пороги ескалації та реальне прийняття рішень, чи періодично перевірялися простежуваність та готовність до відкликання продукції, чи перевірялися не лише документи, а й ефективність дій, чи були забезпечені ресурси, адекватні ризику.
У молочній промисловості саме організаційна ефективність та реальний нагляд, а не загальні гарантії щодо здійснюваного нагляду, найчастіше визначають, чи стане кримінальна відповідальність члена правління реалістичним сценарієм.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією
Правовий статус станом на 4 березня 2026 року.
Автор:
Редактор серії:
