Текстове повідомлення від нібито кур'єра з проханням про додаткову оплату за посилку, дзвінок від «банківського працівника» з попередженням про спробу злому облікового запису або фальшива сторінка входу, яка оманливо схожа на систему онлайн-банкінгу – методи, що використовуються кіберзлочинцями, стають дедалі витонченішими та дедалі складнішими для розпізнавання навіть обережному клієнту. Коли з рахунку зникають заощадження, жертви зазвичай чують одну відповідь від банку: «Це ваша вина. Ви надали дані авторизації, тому ми не можемо повернути кошти». Чи справді банк має право це робити? У переважній більшості випадків відповідь – ні, і це прямо продиктовано законом.
Несанкціонована платіжна транзакція
Відповідальність за несанкціоновані платіжні операції регулюється Законом про платіжні послуги від 19 серпня 2011 року, який імплементує директиву ЄС PSD2. Ці правила захищають споживачів і значною мірою перекладають тягар відповідальності на постачальника платіжних послуг, тобто банк.
Відповідно до статті 40, розділу 1 Закону, платіжна транзакція вважається авторизованою лише за умови, що платник дав на неї згоду у спосіб, визначений у договорі, укладеному з постачальником платіжних послуг. Якщо злочинець видає себе за клієнта, заволодіває його даними для входу або шахрайським шляхом отримує код авторизації за допомогою SMS, це не є авторизацією у значенні Закону, а злочином, в результаті якого клієнт стає жертвою шахрайства, а не стороною, яка свідомо приймає транзакцію.
Важливо, що стаття 45(1) Закону покладає на постачальника платіжних послуг тягар доказування того, що певна транзакція була авторизована, правильно зареєстрована в системах обробки платежів і не зазнала технічного збою чи іншого дефекту, пов'язаного з обслуговуванням. Іншими словами, клієнт не повинен доводити, що він не здійснював переказ – банк повинен продемонструвати, що транзакція була повністю авторизована, і простого посилання на те, що операцію було підтверджено SMS-кодом або входом у мобільний додаток, недостатньо для задоволення цього тягаря доказування.
Правило D+1 та діапазон суми відшкодування
Закон передбачає дуже короткий законодавчо встановлений термін для повернення викрадених коштів. Відповідно до статті 46, частини 1 Закону, у разі несанкціонованої платіжної операції постачальник платіжних послуг платника зобов'язаний негайно, але не пізніше кінця робочого дня, наступного за днем, коли він виявив операцію або отримав відповідне повідомлення від клієнта, повернути платнику повну суму несанкціонованої операції. Це положення зобов'язує банк не лише офіційно повернути кошти, але й відновити дебетований платіжний рахунок до стану, в якому він був би, якби несанкціонована операція не відбулася. Це означає, що банк повинен повернути не лише суму викраденої операції, але й компенсувати клієнту будь-які подальші фінансові наслідки, понесені в результаті цього, включаючи будь-які відсотки чи комісії, нараховані за цей час, яких клієнт не поніс би, якби кошти залишалися на рахунку.
Важливо розрізняти зобов'язання повернути повну суму несанкціонованої транзакції, що виникає зі статті 46, та обмежену фінансову відповідальність самого платника, що регулюється статтею 45, пунктом 2 Закону. Згідно з цим положенням, у випадках, коли несанкціонована транзакція сталася в результаті використання правопорушником втраченого або викраденого платіжного інструменту, або в результаті незаконного привласнення та несанкціонованого використання платіжного інструменту, платник несе відповідальність лише до еквівалента 50 євро, конвертованого за середнім обмінним курсом, оголошеним Національним банком Польщі на дату здійснення транзакції. Банк повинен безвідмовно повернути решту викраденої суми. Однак це обмеження не застосовується та повністю скасовується, якщо несанкціонована транзакція була здійснена внаслідок навмисних дій або грубої недбалості платника. У такій ситуації відповідальність клієнта може покривати всю втрачену суму, що робить правову кваліфікацію поведінки клієнта ключовим елементом будь-якого спору з банком.
Коли банк може відмовити у негайному поверненні коштів?
Банк може відмовитися від свого зобов'язання негайно повернути кошти лише у суворо визначених ситуаціях, передбачених законом. Перша – це коли банк має обґрунтовані та належним чином задокументовані підстави підозрювати у шахрайстві з боку клієнта, про що він зобов'язаний письмово повідомити відповідний наглядовий орган, тобто Польську службу фінансового нагляду. Друга – коли несанкціонована транзакція сталася в результаті навмисних дій або грубої недбалості клієнта. Крім того, згідно зі статтею 44, розділом 2 Закону, банк звільняється від обов'язку повернути кошти, якщо клієнт не повідомив про несанкціоновану транзакцію протягом 13 місяців з моменту її виникнення. Однак цей термін слід розглядати як остаточний, а не як привід для відмови у поверненні коштів у ситуаціях, коли повідомлення було подано відносно швидко після виявлення порушення.
Саме навколо концепції грубої недбалості обертається переважна більшість судових спорів між постраждалими клієнтами та банками.
Поняття грубої недбалості в судовій практиці
Банки охоче класифікують як грубу недбалість просте натискання посилання, надісланого в текстовому повідомленні, або надання коду BLIK консультанту, який видає себе за банківського працівника. Однак загальні суди та Фінансовий омбудсмен оцінюють такі ситуації суттєво по-різному та визначають поняття грубої недбалості набагато більш вузько.
Груба недбалість, згідно з визначенням цивільного законодавства, – це поведінка, що межує з умисним правопорушенням, яка означає повне ігнорування основних, очевидних запобіжних заходів для пересічної людини, а не простий недогляд, виправданий обставинами. Сучасні злочинці володіють технологією, яка дозволяє їм відображати справжній, автентичний номер гарячої лінії банку на екрані телефону жертви, що відомо як підміна номера. Вони також створюють веб-сайти, оманливо схожі на справжні системи онлайн-банкінгу, з ідентичними графічними елементами, доменами, схожими на оригінали, та сертифікатами безпеки, що створюють хибне відчуття автентичності. У таких ситуаціях клієнт діє під впливом навмисної, складної психологічної маніпуляції, відомої як соціальна інженерія, а не в результаті власної недбалості.
Прецедентна практика Верховного Суду та судів загальної юрисдикції чітко висловлюється з цього питання: стати жертвою навмисного шахрайства та професійних маніпуляцій з боку злочинців не є грубою недбалістю з боку клієнта. Як зазначено вище, тягар доказування в цьому відношенні лежить на банку, а не на клієнті. Банк повинен продемонструвати в суді конкретні обставини, що свідчать про грубу недбалість клієнта, і не може обмежуватися лише демонстрацією того, що оскаржувана транзакція була належним чином підтверджена за допомогою SMS-коду або мобільного додатку, оскільки саме по собі правильне технічне підтвердження не визначає вину клієнта.
Що робити, якщо кошти зникли з вашого рахунку
Жертва крадіжки банківського рахунку повинна негайно зв’язатися з банком через офіційну гарячу лінію, щоб заблокувати свої платіжні картки та доступ до онлайн-банкінгу, що запобіжить подальшим несанкціонованим транзакціям. Наступним кроком є повідомлення про це до поліції та отримання підтвердження подання кримінальної заяви, яка слугуватиме важливим доказом у будь-якому подальшому провадженні проти банку. Після цього до банку слід подати офіційну скаргу з вимогою негайного повернення коштів відповідно до статті 46, розділу 1 Закону про платіжні послуги. Варто наголосити, що початкова негативна відповідь банку часто є просто стандартною операційною процедурою для фінансової установи, спрямованою на те, щоб перешкодити потерпілій стороні подати подальші претензії, а не на суттєве вирішення справи на основі ретельного аналізу обставин інциденту. Тому це не повинно відлякувати їх та призводити до подальших дій.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
12 серпня2026 року.
Автор / Редактор серії:
