Нові права PIP та їх прихований зміст
З 8 липня 2026 року районний інспектор праці може видати адміністративне рішення про встановлення наявності трудових відносин, якщо співпраця, формально заснована на договорі доручення, договорі про виконання певних робіт або договорі B2B, фактично відповідає вимогам статті 22 § 1 Трудового кодексу. Це рішення не приймається несподівано. Йому передує перевірка та вказівка щодо усунення порушень, і лише невиконання цієї вказівки відкриває шлях до авторитетного рішення. Інспектор зберігає за собою існуючі повноваження подати позов до суду з трудових спорів про встановлення наявності трудових відносин.
Однак для підприємців найсерйозніші наслідки виходять за межі трудового законодавства. Зміна класифікації відносин переносить дохід співробітника до іншого джерела для цілей податку на доходи фізичних осіб, позбавляє його статусу незалежної підприємницької діяльності для цілей ПДВ та змінює його право на сплату внесків на соціальне страхування. Поправка також запровадила системний обмін інформацією між Національною інспекцією праці (PIP), Установою соціального страхування (ZUS) та Національною податковою адміністрацією. Таким чином, остаточне рішення інспектора, ймовірно, стане відправною точкою для податкової та внескової перевірки.
З якого часу рішення інспектора набуло чинності?
Принцип полягає в тому, що рішення орієнтовані на майбутнє. Датою укладення трудового договору є дата видання рішення, і з цієї дати воно має наслідки у трудовому праві, податковому праві, соціальному страхуванні та медичному страхуванні, а також у внесках до обов'язкових фондів. Однак ці наслідки підлягають виконанню лише тоді, коли рішення набуває чинності, тобто на наступний день після закінчення строку на апеляцію без успіху, з дати набрання судовим рішенням статусу остаточного або після оголошення рішення таким, що підлягає негайному виконанню.
Закон передбачає захисний виняток. Якщо між початком аудиту та закінченням строку апеляції або остаточним завершенням справи цивільно-правовий договір розривається, припиняється, термін його дії закінчується або фактичне виконання роботи припиняється, датою укладення трудового договору вважається дата початку аудиту. Цей захід має на меті перешкодити звільненню працівника під час провадження. Література з цього питання неоднозначна щодо обсягу винятку: деякі коментатори обмежують його оцінкою законності працевлаштування та захистом сталості відносин, тоді як інші припускають, що продовження дати також стосується податків та внесків на соціальне страхування. Доки не розвинеться практика, безпечніше планувати розрахунки відповідно до ширшого варіанту.
На практиці суперечка щодо рішення може тривати роками, і протягом цього часу співпраця продовжується на тих самих умовах, що й раніше. Тому варто збирати дані, необхідні для виправлення ваших податкових декларацій PIT, VAT та ZUS (Установа соціального страхування), навіть на цьому етапі, якщо рішення буде залишено в силі.
Податок на прибуток
З дати набрання рішенням чинності роботодавець виступає платником. Він розраховує та стягує авансові внески, готує декларації та подає інформацію PIT-11, як і будь-який інший працівник. Міністерство фінансів у липні 2026 року підтвердило, що рішення змінює джерело доходу для особи, на яку поширюється рішення, з несільськогосподарської підприємницької діяльності або особисто виконуваної діяльності на трудові відносини, і особа повинна виправити свої розрахунки за період, на який поширюється рішення. Міністерство також зазначило, що поправка змінила порядок визначення трудових відносин, а не положення Закону про податок на доходи фізичних осіб, тому податкові наслідки аналогічні тим, які вже давно спричиняє судове визначення трудових відносин.
Саме рішення не поширюється на минуле, але минулі розрахунки не є завершеними. Керівник податкової служби може в окремому провадженні визначити, що ці відносини вже становили трудові відносини у значенні Закону про податок на доходи фізичних осіб, та нарахувати заборгованість роботодавця з авансових платежів за весь невичерпний період. Таке рішення, фактично зміна джерела доходу, діє виключно для цілей оподаткування та не змінює статус сторін згідно з трудовим законодавством чи соціальним забезпеченням.
Позицію органів влади посилює нова стаття 201 § 1aa Податкового кодексу, яка набуває чинності 8 липня 2026 року. Остаточне рішення про встановлення існування трудових відносин, остаточне рішення суду, винесене щодо такого рішення, та остаточне рішення, винесене на запит інспектора, є вирішенням попереднього питання та є обов'язковими для податкового органу. У разі виникнення сумнівів щодо періодів, не охоплених рішенням, орган влади, у свою чергу, може звернутися до Національної інспекції праці (PIP) з проханням провести перевірку. Судовий спір також не є вигідним для роботодавця з точки зору строку позовної давності: подання позову інспектором та подання апеляції на рішення до суду зупиняє перебіг строку позовної давності щодо податкового зобов'язання відповідно до доданих пунктів 3a та 3b статті 70 § 6 Податкового кодексу.
Розглянемо приклад. Компанія працює з бухгалтером за контрактом B2B з 2022 року. Інспектор видає рішення, що підтверджує наявність трудових відносин, яке набирає чинності 1 жовтня 2026 року. З цієї дати компанія стягує авансові платежі та виставляє рахунки бухгалтеру як працівнику. Це рішення не створює заборгованості за період з 2023 року по 1 жовтня 2026 року. Однак, отримавши інформацію від Національної інспекції праці (PIP), податкова служба може перевірити, чи вважався контракт B2B трудовими відносинами у значенні Закону про податок на доходи фізичних осіб протягом цього періоду. Якщо так, то вона також визначить заборгованість компанії з авансових платежів за цей період.
Для працівника перекласифікація означає втрату одноразової виплати або фіксованої ставки податку та права вимагати відшкодування фактичних витрат. Дохід тоді підлягає податковій категорії, а за вищих зарплат значна частина потрапляє до категорії 32%. Водночас податок, сплачений раніше в рамках підприємницької діяльності, може стати переплатою. Міністерство фінансів зазначило, що переплата, виявлена за одним рахунком, автоматично зараховується заборгованістю за іншим рахунком разом із відсотками за прострочення.
Однак тягар прострочених авансових платежів лежить переважно на роботодавці. Відповідно до статті 26a § 1 Податкового кодексу, платник податків не несе відповідальності за заниження податковим агентом або нерозкриття податкової бази з трудових відносин до суми авансових платежів, яку податковий агент був зобов'язаний стягнути. Податковий агент, який не розрахував, не стягнув або не сплатив податок, несе відповідальність за нього всім своїм активом відповідно до статті 30 § 1 Податкового кодексу, і податковий орган визначає цю суму в рішенні про податкове зобов'язання податкового агента. Також нараховуються відсотки за прострочення. Будь-яке повернення цих сум від працівника вимагає позову до суду загальної юрисдикції, і ефективність такого позову іноді є сумнівною.
На задньому плані залишається питання фіскальної кримінальної відповідальності платника податків згідно зі статтею 78 Податкового кримінального кодексу за нестягнення податку та статтею 80 за несвоєчасне подання форми PIT-11. Правопорушення за статтею 78 також може бути вчинене з випадковим умислом. Однак Міністерство фінансів нагадує, що просте порушення положення без вини не є забороненим діянням, і оцінка залежатиме від обставин справи, зокрема, чи слугувала дана модель співпраці для обходу норм трудового законодавства.
Для цілей податку на доходи від найму винагорода, як правило, залишається витратами на отримання доходу, але після перекласифікації її визнання підлягає правилам, що застосовуються до дебіторської заборгованості з трудових відносин та внесків (стаття 15, пункти 4g та 4h Закону про податок на прибуток підприємств та, відповідно, стаття 22, пункти 6bb та 6bc Закону про податок на доходи фізичних осіб). Це може змістити терміни визнання витрат під час внесення коригувань за попередні роки.
ПДВ
Відповідно до статті 15, частини 3, пункту 1 Закону про ПДВ, діяльність, яка призводить до отримання доходів, перелічених у статті 12, частинах 1-6 Закону про податок на доходи фізичних осіб, включаючи доходи від трудових відносин, не вважається незалежною підприємницькою діяльністю. Якщо сторони фактично були пов'язані трудовими відносинами протягом певного періоду, співробітник не виступав платником ПДВ у цьому відношенні та, в принципі, не повинен був виставляти рахунки-фактури. Міністерство фінансів прямо зазначає, що перекласифікація вимагатиме виставлення коригувальних рахунків-фактур, причому коригування застосовуватиметься лише до рахунків-фактур, що документують діяльність, виконану в рамках спірних відносин, та за період, що охоплюється рішенням.
Для покупця це означає ризик втрати права на відрахування вхідного ПДВ з цих рахунків-фактур і, як наслідок, обов'язку повернути відрахований ПДВ з відсотками. Належною підставою для оскарження відрахування видається стаття 88, параграф 3a, пункт 2 Закону про ПДВ, яка стосується рахунків-фактур, що документують неоподатковувані операції. На нашу думку, класифікація таких документів як «порожніх рахунків-фактур» є надмірним спрощенням: послуга була фактично надана, і питання стосується статусу постачальника, а не фіктивного характеру події. Це важливо як для оцінки санкцій, так і для потенційної фінансової кримінальної відповідальності.
Емітент рахунку-фактури, який задекларував податок за ним, як правило, залишається зобов'язаним сплатити його відповідно до статті 108, розділу 1 Закону про ПДВ, доки не буде усунено ризик зменшення шляхом виправлення. Орган також може нарахувати додаткове податкове зобов'язання. Його розмір повинен враховувати обставини справи, включаючи добросовісність сторін.
Міністерство фінансів також наголошує на принципі вини в цій сфері. Відповідальність за виставлення або використання неточної накладної залежатиме від мети встановлення відносин, а основою для оцінки має бути юридично обов'язкове рішення щодо існування трудових відносин. У сумнівних випадках Міністерство направляє заявника до директора Національної податкової інформаційної служби для отримання індивідуального тлумачення.
Внески до Закладу соціального страхування (ZUS)
У сфері соціального забезпечення рішення Національної інспекції праці (PIP) також застосовується до майбутнього. До набрання ним чинності внески розраховуються на основі сум, що випливають з чинного цивільно-правового договору. Після того, як рішення або постанова суду набудуть чинності, роботодавець має лише сім днів, щоб зареєструвати працівника для страхування від безробіття, і з цього моменту він розраховує та сплачує стандартні внески працівників, зокрема до Фонду праці та Фонду гарантованих виплат працівникам. Подання апеляції на рішення також зупиняє перебіг строку позовної давності щодо сплати внесків.
Паралельно працює другий шлях. Установа соціального страхування (ZUS) не залежить від висновків інспекції праці та може самостійно визначати правильний розмір страхового відшкодування. Вона не може вимагати зміни форми договору, але в результаті перевірки може призначити правильний код страхового відшкодування та стягувати внески, що належать за трудовими відносинами. Якщо в окремому провадженні буде встановлено, що працівник не відповідав критеріям для ведення несільськогосподарської діяльності, внески також будуть належними до сплати за попередній період протягом п'ятирічного терміну позовної давності. Однак це буде ґрунтуватися на рішенні ZUS, а не на самому рішенні інспектора, яке буде вагомим доказом у такому провадженні.
Істотна відмінність стосується врегулювання раніше сплачених внесків. Для договорів доручення закон передбачає зарахування внесків, сплачених за цими договорами, за рахунок нової дебіторської заборгованості працівників, захищаючи роботодавця від нарахування відсотків. Однак цей механізм прямо не застосовується до договорів B2B. Платником попередніх внесків був сам працівник, який діяв як підприємець, і враховуючи відсутність ідентифікованого платника, їх зарахування за зобов'язання роботодавця є сумнівним. Таким чином, трансформація моделі B2B створює окрему та складну проблему врегулювання, за якої працівник може вимагати повернення неналежно сплачених внесків, тоді як роботодавець стягує повну суму внесків працівників. Додатковий ризик полягає в тому, що органи влади можуть припустити, що суми, сплачені на основі рахунків-фактур, становили чисту винагороду, що призведе до завищення бази оцінки. Можливість стягнення частини внесків, профінансованих застрахованим, з працівника обмежена.
Приклад: компанія співпрацювала з ІТ-фахівцем протягом двох років на контрактній основі
B2B. Інспектор видав рішення, що підтверджує існування трудових відносин, яке набуло чинності. З цього моменту компанія має сім днів, щоб зареєструватися на страхування як працівник та почати сплачувати внески працівників. Прострочені внески за три роки роботи не набувають чинності лише на підставі рішення PIP. Однак їх можна визначити, якщо Установа соціального страхування (ZUS) проведе власну перевірку та видасть рішення про інший страховий титул за минулий період.
Ретроактивна дія в судовому провадженні,
Інспектор не зобов'язаний обмежуватися адміністративним рішенням. Відповідно до статті 33a, розділу 6 Закону про Національну інспекцію праці, районний інспектор праці може подати позов для встановлення існування або змісту трудових відносин, особливо якщо необхідно встановити трудові відносини за період, що передує періоду, охопленому рішенням. З точки зору врегулювання, це, безумовно, найсерйозніший сценарій.
На відміну від рішення, остаточне рішення суду може мати зворотну силу. Історичні відносини потім перекваліфіковуються як трудові відносини згідно з трудовим законодавством, податковим законодавством та законодавством про соціальне забезпечення, і роботодавець повинен сплатити заборгованість за авансами та внесками з податку на доходи фізичних осіб за весь період, охоплений рішенням. Згідно зі статтею 201 § 1aa Податкового закону, рішення є обов'язковим для податкового органу як вирішення попереднього питання, а перебіг строку позовної давності залишається призупиненим на час розгляду справи. Таким чином, тривалий судовий розгляд не захищає від заборгованості, а навпаки, накопичує її.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Закон чинний станом на 5 жовтня 2026 року.
Автор/редактор серії:
