Винагорода за управління компанією не стає доходом від підприємницької діяльності лише тому, що керівник зареєстрований у Центральному реєстраційному та інформаційному бюро бізнесу (CEIDG) та виставляє рахунок-фактуру. Закон про податок на доходи фізичних осіб відносить такий дохід до особисто виконаної діяльності, що виключає оподаткування зареєстрованого доходу за фіксованою ставкою та одноразовою виплатою. Верховний адміністративний суд підтвердив це у своєму рішенні від 5 лютого 2026 року, справа II FSK 637/23.
Проблема в першу чергу стосується членів правління, керуючих директорів та партнерів, які співпрацюють зі своїми компаніями за моделлю B2B. Припущення, що бізнес-рахунок-фактура автоматично відкриває двері до пільгового податкового режиму, є інтуїтивно зрозумілим, але в цій сфері воно призводить до помилкових висновків
Джерело доходу визначає форму оподаткування
Форма оподаткування згідно з податком на доходи фізичних осіб (ПДФО) залежить від джерела доходу, а не від статусу платника податків. Стаття 10, розділ 1 Закону про податок на доходи фізичних осіб розрізняє, серед іншого, діяльність самозайнятих осіб та несільськогосподарську діяльність. Фіксований податок згідно зі статтею 30c та одноразовий податок на зареєстрований дохід доступні лише для доходів з останнього джерела.
Дохід від самозайнятості оподатковується виключно відповідно до податкової шкали. Тому, якщо закон відносить певний дохід до цього джерела, платник податків не має вибору методу оподаткування, незалежно від того, як він організовує свою діяльність.
Податкове визначення підприємницької діяльності, як визначено у статті 5a, пункті 6 Закону про податок на доходи фізичних осіб, охоплює прибуткову діяльність, що здійснюється від власного імені організовано та безперервно. Однак воно містить важливе застереження: дохід від такої діяльності не може бути включений до інших джерел, зазначених у Законі. Таким чином, регулярність, сплата та реєстрація в Центральній реєстраційній та інформаційній системі бізнесу (CEIDG) не визначають класифікацію, якщо окреме положення не визначає інше джерело.
Незважаючи на це, стаття 5b, розділ 1 Закону про податок на доходи фізичних осіб передбачає так званий тест негативного підприємця. Діяльність не вважається економічною, якщо довіритель несе солідарну відповідальність перед третіми особами, діяльність здійснюється під його керівництвом та у визначеному ним місці та часі, а особа, яка виконує діяльність, не несе жодного економічного ризику. Цей тест має вирішальне значення при оцінці самозайнятості, але у випадку управлінських послуг законодавець пішов далі та безпосередньо розглянув це питання.
Дохід від управління бізнесом
Стаття 13 пункт 9 Закону про податок на доходи фізичних осіб класифікує доходи, отримані за договорами про управління бізнесом, контрактами на управління або аналогічними угодами, як доходи від особисто виконуваної діяльності. Це положення також прямо поширюється на доходи від таких угод, укладених в рамках несільськогосподарської господарської діяльності платника податків.
Таким чином, законодавець спеціально передбачив ситуацію, в якій керівник реєструє бізнес, укладає договір як підприємець, використовує ідентифікаційний податковий номер (NIP) та виставляє рахунки-фактури. Навіть тоді дохід залишається доходом від особисто виконаної діяльності. Стаття 13, пункт 9, стосується загальних правил кваліфікації доходу від підприємницької діяльності, включаючи статтю 5b, пункт 2, який стосується компаній без юридичної особи.
З цієї причини не має значення, чи відповідає керівник тесту негативного підприємця згідно зі статтею 5b, пункт 1. Навіть якщо керівник несе економічний ризик та відповідальність перед третіми сторонами, класифікація договору як договору управління визначає джерело доходу. Міністр фінансів підтвердив цей підхід у загальному тлумаченні від 31 травня 2010 року, № DD2/033/95/KBF/10/403.
Усталена судова практика
Протягом багатьох років адміністративні суди послідовно відмовляли керівникам у праві на фіксований податок. Відправною точкою є постанова семи суддів Вищого адміністративного суду від 26 квітня 2010 року, номер справи II FPS 10/09. Ця постанова стосувалася партнерів у повному товаристві, які надають управлінські послуги, і Вищий адміністративний суд постановив, що їхній дохід не може оподатковуватися за фіксованим податком. Розширений склад суддів дійшов висновку, що управлінські послуги підлягають оподаткуванню за фіксованою ставкою незалежно від форми їх надання.
Останнім підтвердженням є рішення Верховного адміністративного суду від 5 лютого 2026 року, номер справи II FSK 637/23. Справа стосувалася голови правління товариства з обмеженою відповідальністю, який виконував договір управління як частина індивідуального підприємництва та мав намір враховувати свою винагороду як дохід від підприємницької діяльності. Верховний адміністративний суд погодився з позицією органу, зазначивши, що діяльність, що виконується за договором, перетинається із законодавчими обов'язками члена правління згідно з Кодексом про комерційні товариства.
В обговоренні рішення також було наведено позицію суду першої інстанції. Провінційний адміністративний суд наголосив, що орган влади суворо зобов'язаний дотримуватися пунктів 7 та 9 статті 13 Закону про податок на доходи фізичних осіб, і сторони не можуть на власний розсуд виключати або обмежувати застосування цього положення. Таким чином, форма B2B не визначає метод оподаткування.
Зміст договору важливіший за його назву
Фактичний обсяг обов'язків, а не назва договору, визначає кваліфікацію. Якщо особа фактично керує підприємством, відповідає за результати, приймає рішення та організовує роботу інших, то позначення послуги як консультаційної або координаційної не змінює її характеру. Поняття договорів аналогічного характеру у статті 13, пункт 9, охоплює будь-який договір, суттю якого є управління, організація або керівництво підприємством або його значною сферою.
Проводиться межа між підготовкою рішення та його прийняттям. Консультант збирає інформацію, готує аналіз та рекомендує рішення. Менеджер вибирає варіант, впроваджує його та несе відповідальність за результати. Наприклад, консультант може запропонувати кілька концепцій реорганізації відділу продажів, тоді як людина, яка вибирає одну з них, видає інструкції команді та звітує про її результати, фактично керує.
На практиці ця межа може бути розмитою, особливо коли одна й та сама особа входить до складу правління та водночас надає консультаційні послуги. У таких випадках органи влади оцінюють усі обставини: зміст договору, спосіб його виконання, структуру винагороди та зв'язок з корпоративною функцією.
Коли партнер може виставити рахунок компанії?
Акціонер, який входить до складу правління, може надавати компанії окремі послуги в рамках її господарської діяльності, за умови, що вони не є прихованим управлінням. Нормативні акти не забороняють компанії купувати спеціалізовані послуги у акціонерів на ринкових умовах. Пропозиції посадовців щодо того, що акціонери загалом повинні утримуватися від виставлення рахунків-фактур своїм компаніям, не підтверджуються законом.
На практиці ці послуги мають чіткий предмет та вимірюваний результат. Вони можуть включати аналіз ринку та фінансів, консультації щодо ціноутворення, розробку концепцій нових продуктів, послуги в галузі ІТ, інженерії, аудиту або навчання, а також впровадження певної системи, за умови, що це не передбачає права управління бізнесом.
Окремі консалтингові, технічні або аналітичні послуги можуть бути виставлені в рахунок як частина бізнес-операцій, якщо вони є справжніми, необхідними для компанії, відокремленими від управлінських функцій, оціненими за ринковою вартістю та належним чином задокументованими. Зрештою, кваліфікація визначається не змістом договору, а тим, що фактично робить підрядник. Ми рекомендуємо компаніям та менеджерам, які працюють за моделлю B2B, переглянути свої чинні договори з урахуванням описаних ризиків.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Закон чинний станом на 25 вересня 2026 року.
Автор/редактор серії:
