Через те, що суди останнім часом часто визнають кредитні угоди у швейцарських франках недійсними, банки шукають способи «стримувати» позичальників у швейцарських франках від спроб домагатися своїх претензій. Вони роблять це, пред'являючи позови до своїх позичальників про компенсацію за використання капіталу, передбачене договором. Однак, таку претензію слід вважати повністю незаконною, оскільки вона порушує як польське законодавство, так і законодавство Європейського Союзу.
Рішення суду про визнання кредитного договору недійсним означає, що Сторони зобов'язані повернути те, що вони надали одна одній – позичальник, таким чином, зобов'язаний повернути суму кредиту Банку, а Банк повинен повернути позичальнику сплачену основну суму боргу та відсотки, а також витрати на отримання кредиту.
Однак банки також стверджують, що позичальник зобов'язаний сплатити банку комісію за те, що він використовував наданий капітал протягом терміну кредиту. Однак така вимога є незаконною, оскільки, якщо її задовольнити, вона призведе до додаткової шкоди для позичальника, тоді як банк не відчуватиме негативних наслідків використання зловживальних положень у своїх договорах, а отже, не нестиме абсолютно жодного ризику, пов'язаного з використанням заборонених договірних положень. Якби договір було визнано недійсним, банк все одно отримав би прибуток, можливо, навіть більший, ніж той, який він міг би отримати, якби договір був належним чином виконаний.
Таким чином, аргументи, висунуті банками, вважаються помилковими. Перше остаточне рішення, яким було відхилено цей тип позову, вже винесено. Апеляційний суд у Білостоці у своєму рішенні від 20 лютого 2020 року (посилання I ACa 635/19) заявив, що немає підстав вважати, що, врегулюючи недійсний договір відповідно до положень про неналежне виконання, позичальник «платив за використання грошей». Це пояснюється тим, що позов про реституцію не є «чистим» грошовим зобов'язанням, отже, немає можливості вимагати відсотків за ним, тоді як зобов'язання повернути вигоди обох сторін стає взаємно належним після винесення рішення про визнання недійсності.
Польське законодавство не передбачає структури, яка б дозволяла вимагати сплати на основі недійсного договору. Тому, якщо кредитний договір визнано недійсним, тобто він вважався таким, що не існував з самого початку, то компенсація за використання капіталу не може вимагатися на цій підставі.
Однак банки захищають свою позицію, посилаючись на статтю 405 Цивільного кодексу. Однак застосування цієї концепції по суті створило б новий правовий акт, який би, в певному сенсі, замінив недійсний договір.
Крім того, позови банків оцінюються з урахуванням законодавства Європейського Союзу. Відповідно до статті 7(1) Директиви Ради 91/13 від 5 квітня 1993 року, держави-члени зобов'язані забезпечити ефективні засоби для запобігання використанню несправедливих умов у договорах, укладених між продавцями та споживачами.
