Закон про боротьбу з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму (далі – «Закон про боротьбу з відмиванням грошей») покладає низку зобов’язань на зобов’язані установи. Одним із них є вимога виявляти та оцінювати ризики, пов’язані з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму, що стосуються бізнес-профілю зобов’язаної установи, враховуючи фактори ризику, пов’язані з клієнтом, країнами або географічними районами діяльності, видами продуктів, послуг, пропонованих транзакцій та каналами їх доставки.
Хоча зміст цього зобов'язання був сформульований законодавцем досить чітко, на практиці його реалізація створює багато практичних проблем.
Перше питання, яке виникає, полягає в тому, з чого почати таку ідентифікацію та оцінку ризиків?
Відправною точкою для наших розглядів має бути стаття 27 Закону про боротьбу з відмиванням коштів. Згідно з її формулюванням:
- Зобов'язані установи виявляють та оцінюють ризики відмивання грошей та фінансування тероризму, пов'язані з їхньою діяльністю, враховуючи фактори ризику, пов'язані з клієнтами, країнами або географічними регіонами, продуктами, послугами, транзакціями або каналами їх доставки. Ці дії є пропорційними характеру та розміру зобов'язаної установи.
- Під час оцінки ризику зобов'язані установи можуть враховувати чинну національну оцінку ризиків, а також звіт Європейської Комісії, зазначений у пунктах 1-3 статті 6 Директиви 2015/849.
- Зобов'язані установи готують оцінки ризиків, зазначені в пункті 1, у паперовому або електронному вигляді та, за необхідності, але не рідше, ніж кожні два роки, оновлюють їх, зокрема у зв'язку зі змінами факторів ризику, що стосуються клієнтів, країн або географічних регіонів, продуктів, послуг, транзакцій або каналів їх доставки, або документів, зазначених у пункті 2.
- Зобов’язані установи можуть надавати оцінки ризиків, зазначені в пункті 1, професійним органам самоврядування або асоціаціям цих зобов’язаних установ.
Як зазначено у вищезгаданому положенні, оцінка ризиків – це просто документ, у якому зобов’язана установа визначає ризик, пов’язаний з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму, а потім визначає заходи, необхідні для запобігання цим злочинам. Головною метою такої оцінки є виявлення загроз та потенційних прогалин у безпеці, які наражають установу на можливість використання для відмивання грошей або фінансування тероризму.
Закон про боротьбу з відмиванням коштів вимагає, щоб процес ідентифікації та оцінки був адаптований до типу та характеру установи, що зобов'язана, з точки зору факторів ризику, що до неї застосовуються, та пов'язаних з:
- клієнти,
- країни та географічні зони діяльності,
- пропоновані продукти та послуги,
- види здійснених транзакцій,
- канали доставки продуктів, послуг та певних видів транзакцій.
Наведені вище розрахунки становлять мінімальний перелік факторів ризику та повинні враховуватися в кожній оцінці зобов'язаною установою. Однак перелік факторів, зазначених у Законі про боротьбу з відмиванням коштів, не є вичерпним, тому можуть бути проаналізовані додаткові аспекти, такі як:
- ІТ-інструменти та системи, що використовуються зобов'язаною установою,
- ступінь залежності зобов'язаної установи від зовнішніх постачальників у сфері, пов'язаній з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму,
- адекватність організаційної структури та кількості працівників, відповідальних за виконання зобов'язань у сфері протидії відмиванню коштів/фінансуванню тероризму, стосовно виявленого ризику,
- масштаби плинності кадрів та управління підрозділами, відповідальними за процеси протидії відмиванню коштів/фінансуванню тероризму,
- ефективність системи внутрішнього контролю та її адекватність стосовно розміру установи, що несе зобов'язання,
- ефективність системи навчання з питань протидії відмиванню коштів/фінансуванню тероризму.
У цьому процесі варто використовувати додаткові джерела інформації. Законодавці вказують на два документи: Національну оцінку ризиків, про яку йдеться у статті 29 Закону про боротьбу з відмиванням грошей, та звіт Європейської Комісії про оцінку ризиків відмивання грошей та фінансування тероризму, що впливають на внутрішній ринок та включають транскордонну діяльність (далі – Наднаціональна оцінка ризиків). Варто також вивчити інформацію, опубліковану відповідними органами, включаючи Генеральну інспекцію фінансової інформації (GIIF), Польську службу фінансового нагляду (PFSA), та дослідження, підготовлені Європейським органом нагляду, а також використовувати експертні знання.
Оскільки ризик відмивання грошей та фінансування тероризму не є однаковим для кожної зобов'язаної установи, Закон про боротьбу з відмиванням грошей не передбачає конкретної методології оцінки такого ризику. Згідно з рекомендацією PFSA, весь процес складатиметься з чотирьох ключових елементів:
- оцінка притаманного ризику, тобто ризику, що виникає за відсутності вжитих заходів для зменшення ймовірності виникнення ризику та/або обмеження його наслідків, стосовно кожного фактора ризику, переліченого у статті 27, розділі 1 Закону про боротьбу з відмиванням коштів
- визначення факторів зменшення ризиків та оцінка їхньої ефективності,
- оцінка залишкового ризику, тобто ризик, що залишається після впровадження процедур контролю ризиків та заходів щодо їх пом'якшення, а також після оцінки їхньої ефективності,
- визначення дій, запланованих зобов'язаною установою для управління залишковим ризиком (якщо такі є).
Зобов'язані установи, після оцінки притаманного та залишкового ризику, пов'язаного з окремими факторами ризику, зазначеними вище, повинні визначити вразливість установи до ризиків, пов'язаних з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму.
Насамкінець, варто нагадати, що проведений аналіз має бути підготовлений у письмовій або електронній формі та оновлений принаймні раз на 2 роки.
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
автор:
