У сьогоднішньому випуску серії статей «Вівторкові ранки для будівельної галузі» ми підсумуємо ключові рішення та правові позиції, пов’язані зі статтею 49 Цивільного кодексу («ЦК»), що стосується статусу права власності та позовів, пов’язаних із включенням об’єктів передачі до складу підприємства. Згідно з цим положенням, об’єкти, що використовуються для постачання або відведення рідин, пари, газу, електроенергії та інші подібні об’єкти, не вважаються складовими нерухомого майна, якщо вони є частиною підприємства (§ 1). Крім того, особа, яка понесла витрати на будівництво таких об’єктів та є їх власником, може вимагати від підприємця, який підключив ці об’єкти до своєї мережі, набуття права власності на них за відповідну винагороду, якщо сторони не домовилися про інше в договорі. Підприємець також може вимагати передачі права власності на ці об’єкти (§ 2).
Насамперед слід зазначити, що Цивільний кодекс не визначає поняття пристрою чи поняття передавального пристрою – тут на допомогу приходить правова доктрина, згідно з якою «пристрої, зазначені у ст. 49 § 1 Цивільного кодексу, являють собою механізм або сукупність механізмів, що використовуються для передачі рідин, пари, газу та електроенергії. Аналіз положення не викликає сумнівів у тому, що зазначені пристрої за своєю природою служать для виконання певних економічних функцій. Їх призначення полягає в постачанні та відведенні зазначених комунальних послуг (а отже, і в їх передачі). У світлі ст. 49 § 1 до передавальних пристроїв належать, зокрема, енергетичні пристрої (включаючи опалення), газові пристрої, а також водопровідні та каналізаційні пристрої, що використовуються для передачі комунальних послуг». – М. Балвіцька-Щирба [у:] Цивільний кодекс. Оновлений коментар, ред. А. Сильвестшак, LEX/el. 2024, ст. 49.
На перший погляд, стаття 49 Цивільного кодексу є винятком із принципу superficies solo cedit, який стверджує, що право власності на нерухоме майно поширюється на рухоме майно, приєднане до нерухомого майна таким чином, що воно стає його складовою частиною. Це положення розглядає питання власності на обладнання в загальному вигляді – виникає фундаментальна проблема щодо того, коли і в яких ситуаціях це обладнання стає частиною підприємства. Як правова доктрина, так і судова практика намагалися відповісти на це питання протягом багатьох років, і в цих спробах сформувалися два різні підходи.
Згідно з першою позицією, право власності на передавальний об'єкт стає частиною підприємства в момент його підключення до мережі цього підприємства. Суди висловлювали свої думки з цього питання, наприклад, Верховний Суд у своєму рішенні від 6 травня 2004 року, в якому прямо зазначено, що «Право власності на об'єкт, зазначений у ст. 49 Цивільного кодексу, переходить до підприємства в момент його підключення до мережі цього підприємства, незалежно від того, чи була особа, яка його будує, власником землі, чи лише її постійним користувачем» (II CK 258/03), а також представники доктрини, наприклад, «Вищезазначений виняток полягає у відокремленні такої постійно підключеної (компонентної) речі, що становить форму пристрою, зазначеного у ст. 49, в окремий об'єкт права власності (та торгівлі) в момент його фактичного входження до складу підприємства (ст. 551), незалежно від юридичного титулу, на якому ґрунтується цей вхід (включення).» Отже, включення пристрою до складу підприємства визначає його змінений правовий статус'' (С. Рудницький [у:] С. Дмовський, С. Рудницький, Коментар..., 2011, коментар до ст. 49, ч. 1).'' – П. Назарук [у:] Цивільний кодекс. Оновлений коментар, ред. Й. Цішевський, LEX/el. 2022, ст. 49).
Згідно з другою позицією, просте підключення пристроїв до мережі підприємством не може впливати на відносини власності. Коментатори, серед іншого, зазначають, що: «наразі позицію просте підключення пристроїв до мережі підприємством з передачі електроенергії не може впливати на відносини власності слід вважати усталеною, і, крім того, що мережа підприємства з передачі електроенергії може включати пристрої, які є його власністю, а також ті, що належать іншій особі та які підприємство використовує на підставі цивільно-правового титулу, наприклад, договору оренди (...), слід вважати, що власником об'єкта передачі електроенергії є особа, яка фінансувала будівництво об'єкта передачі електроенергії». (М. Балвіцька-Щирба [у:] Цивільний кодекс. Коментар, ред. А. Сильвестржак, Варшава 2022, ст. 49).
Останні судові рішення також йдуть у тому ж напрямку, вказуючи на необхідність перевірки того, хто фінансував витрати на їхнє будівництво (наприклад, Рішення Верховного Суду від 18 листопада 2021 року, V CSKP 67/21, LEX № 3283369, Рішення Адміністративного суду в Катовіце від 25 квітня 2013 року, V ACa 71/13, LEX № 1314748, Рішення Верховного Суду від 11 лютого 2016 року, V CNP 39/15, LEX № 2004213).
Підсумовуючи, друга згадана позиція наразі стала домінуючою та дедалі поширенішою – просте підключення пристроїв до мережі компанією-передавальною компанією не може впливати на відносини власності, і слід враховувати організацію, яка фінансує їхнє будівництво. Крім того, зазначається, що мережа компанії-передавальної компанії може включати пристрої, що належать їй самій, а також ті, що належать іншій особі та використовуються компанією відповідно до цивільного права, такого як договір оренди, та ті, що використовуються компанією без договору.
Якщо у вас є будь-які сумніви щодо того, як оцінювати конкретну, індивідуальну справу, ми рекомендуємо вам звернутися безпосередньо до нашої юридичної фірми, де наші юристи завжди готові надати вам консультацію.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Правовий статус станом на 8 жовтня 2024 року.
автор:
