16 вересня 2021 року набула чинності поправка до Адміністративно-процесуального кодексу («КПА»), серед іншого, щодо визначення недійсності адміністративних рішень. Її метою є запобігання виключенню з юридичного обігу дефектних рішень шляхом застосування однієї з надзвичайних адміністративних процедур – тобто визначення недійсності акта. Попереднє регулювання, що містилося в КПА, не містило строку для порушення провадження у справі про недійсність та визначення недійсності рішення на підставі грубого порушення закону (стаття 156 §1 пункт 2 КПА).
Тим часом, прийняті зміни виключають можливість:
- визначення недійсності рішення, виданого з грубим порушенням закону, якщо з дня його вручення або оголошення минуло 10 років,
- порушення провадження про визнання недійсним після закінчення 30 років з дати його вручення або оголошення.
Важливо, що змінені положення Адміністративного процесуального кодексу також застосовуються до проваджень, розпочатих та не завершених остаточним рішенням до 16 вересня 2021 року. Крім того, провадження щодо визнання недійсним, розпочаті після 30 років з дати вручення або оголошення рішення та не завершені до дати набрання чинності поправкою, будуть припинені в силу закону.
Таким чином, виникає питання щодо впливу цієї поправки на рішення, видані відповідно до спеціального закону щодо Адміністративного процесуального кодексу, такого як Закон про будівництво, зокрема на рішення про надання дозволів на будівництво («рішення PnB») та рішення про надання дозволів на експлуатацію («рішення PnU»).
Нагадуємо, що відповідно до зміни до Закону про будівництво від 13 лютого 2020 року, яка набула чинності 19 вересня 2020 року, положення не визнають недійсними:
- рішення PnB – якщо минуло 5 років з дати його винесення або оголошення (стаття 37b Закону про будівництво),
- Рішення PnU – якщо минуло 5 років з дати, коли рішення набуло чинності (стаття 59h Закону про будівництво).
Обидва цитовані положення стосуються застосування Кодексу адміністративного судочинства у разі настання умов, визначених у статті 158 § 2 Кодексу адміністративного судочинства, тобто встановлення того, що оскаржуване рішення було видано з порушенням закону, та зазначення обставин, через які рішення не може бути визнано недійсним.
Аналогічне положення міститься в Законі про просторове планування та забудову, згідно з яким рішення про визначення місця розташування інвестицій громадського призначення не визнається недійсним, якщо минуло 12 місяців з дати його винесення або оголошення, і відповідно застосовується стаття 158 § 2 Адміністративно-процесуального кодексу (стаття 53 пункт 7 Закону про просторове планування та забудову).
Вищезазначене означає, що запровадження 10-річного періоду, який обмежує можливість визнання адміністративного акта недійсним, в принципі не застосовуватиметься до рішень PnB та рішень PnU, виданих після дати набрання чинності поправкою до Закону про будівництво у вересні 2020 року. Законодавець передбачив, що вищезазначені рішення не можуть бути виключені з юридичного обігу після закінчення 5-річного періоду з дати їх винесення або оголошення, тож навіщо чекати закінчення 10 років.
Однак, через неоднозначність перехідних положень закону про внесення змін до Закону про будівництво, змінені положення Адміністративно-процесуального кодексу застосовуватимуться до випадків, коли рішення про дозвіл на будівництво або рішення про дозвіл на будівництво були видані до 19 вересня 2020 року. На нашу думку, хоча положення Закону про будівництво є спеціальними положеннями стосовно положень Адміністративно-процесуального кодексу, у випадку рішень про дозвіл на будівництво або рішень про дозвіл на будівництво, виданих до внесення змін до Закону про будівництво, стаття 156 § 2 Адміністративно-процесуального кодексу в редакції, чинній з 16 вересня 2021 року, може бути зазначена як підстава для відхилення заяви про визнання недійсним. На практиці це означає, що інвесторам не потрібно боятися визнання недійсними рішень про дозвіл на будівництво та рішень про дозвіл на будівництво на підставі статті 156 § 1 пункту 2) Адміністративно-процесуального кодексу, які були видані або оголошені понад 10 років тому.
Крім того, наслідком внесених змін щодо неприпустимості порушення провадження після закінчення 30 років є виключення можливості отримання компенсації в цивільному порядку. Раніше, за відсутності підстав для визнання рішення недійсним через незворотні правові наслідки, орган влади постановляв, що рішення було видано з порушенням закону, що було основною передумовою для відповідальності за відшкодування збитків (на основі скасованої статті 160 Адміністративного процесуального кодексу відповідно до постанови повного складу Верховного Суду від 31 березня 2011 року, III CZP 112/10, що застосовується до рішень, виданих до 2004 року, та статті 4171 Цивільного кодексу щодо рішень, виданих після 2004 року). Згідно зі зміненими правилами, без порушення провадження не буде підстав (попереднього рішення) для провадження щодо компенсації. Відповідно до чинних норм, відсутність упередженого рішення призведе до відмови у виплаті компенсації з боку statio fisci Державного казначейства, яке видало неправомірне рішення, що завдало шкоди, включаючи рішення PnB або рішення PnU.
Підсумовуючи, як свідчать вищезазначені міркування, змінений Кодекс адміністративного судочинства, як правило, вплине на всі адміністративні рішення, а не лише на процедури реприватизації, які були визначені як основна мета внесення змін. У свою чергу, стосовно рішень, виданих відповідно до Закону про будівництво, змінені положення застосовуватимуться до рішень, виданих до 19 вересня 2020 року. Однак варто зазначити, що кожен випадок вимагає індивідуальної оцінки конкретних фактичних обставин щодо застосування відповідних положень.
Наступного тижня ми обговоримо зміни до Закону про будівництво, прийняті Сеймом в результаті реалізації програми «Польська угода».
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
автор:
