У своєму рішенні від 18 листопада 2025 року (III PSK 56/24) Верховний Суд ще раз нагадав, що положення про зловживання правами, передбачене статтею 8 Трудового кодексу, має винятковий характер і не може використовуватися як універсальний засіб оскарження несприятливого впливу застосовних положень на працівників.
Справа стосувалася вчительки, яка вимагала судового визнання свого призначення, компенсації збитків та виправлення документації щодо заробітної плати. Ключовим питанням був строк позовної давності для позовів та можливість визнання захисту роботодавця щодо строку позовної давності таким, що не відповідає принципам соціального співіснування.
Що таке зловживання правом?
Згідно зі статтею 8 Трудового кодексу, ніхто не може здійснювати право способом, що суперечить його соціально-економічному призначенню або принципам соціального співіснування. Це положення є одним із загальних положень, що являють собою розпливчасті фрази в нормативних актах, що стосуються цінностей і норм поза межами правових норм
Однак Верховний Суд наголосив, що таке тлумачення допустиме лише в певних ситуаціях. Необхідно продемонструвати конкретні обставини етичного, морального чи звичаєвого характеру, які б виправдовували відмову в правовому захисті дії, яка формально відповідає закону.
Зловживання правом та порушення закону
Одним з найважливіших елементів рішення, про яке йде мова, є чітке розмежування між зловживанням правом та порушенням права.
Верховний Суд зазначив, що стаття 8 Трудового кодексу застосовується лише до ситуацій, коли суб'єкт господарювання здійснює своє право відповідно до його формального змісту, але спосіб здійснення цього права суперечить принципам соціального співіснування або його соціально-економічному призначенню.
Однак це положення не застосовується до випадків звичайних порушень матеріального права. Іншими словами, стаття 8 Трудового кодексу не має на меті виправлення помилок у застосуванні закону або заміну інших засобів правового захисту.
Позовна давність та принципи соціального співіснування
У цій справі заявник стверджував, що висунення роботодавцем заперечення щодо обмеження слід вважати таким, що суперечить принципам соціального співіснування.
Верховний Суд не погодився з цією позицією. Він зазначив, що простого посилання на статтю 8 Трудового кодексу недостатньо. Сторона повинна продемонструвати існування виняткових обставин, які виправдовують застосування цієї статті. На думку Суду, позивач не навів аргументів, які б підтверджували висновок про те, що здійснення роботодавцем свого права на застосування строку позовної давності являло собою зловживання правом.
Судова дискреція
Верховний Суд також нагадав, що оцінка того, чи є конкретна справа зловживанням правом, належить до сфери судового розсуду. Це означає, що суд, який розглядає справу, проводить індивідуальну оцінку всіх фактичних обставин.
Касаційний перегляд такої оцінки обмежений. Верховний Суд може втручатися лише у випадках особливо кричущих та очевидних порушень закону.
Значення рішення для практики трудового права
Рішення Верховного Суду має значні практичні наслідки як для працівників, так і для роботодавців. Воно підтверджує усталену судову практику, що статтю 8 Трудового кодексу не можна розглядати як загальний інструмент для скасування наслідків строку позовної давності або інших несприятливих наслідків правових положень.
Клаузула про зловживання правом залишається винятковим положенням, яке застосовується лише в ситуаціях, коли формально законна дія призведе до наслідків, що явно суперечать фундаментальним соціальним та моральним нормам. Водночас у рішенні повторюється, що доказування таких обставин вимагає детальної аргументації та визначення конкретних фактів, що обґрунтовують застосування статті 8 Трудового кодексу.
Короткий зміст
У своєму рішенні III PSK 56/24 Верховний Суд чітко наголосив, що стаття 8 Трудового кодексу має винятковий характер, стосується зловживання правом, а не порушення права, може застосовуватися лише за особливих обставин, виправданих етичними чи соціальними міркуваннями, оцінка наявності зловживання правом здійснюється на розсуд суду, а касаційний перегляд цієї оцінки можливий лише у випадку особливо кричущих помилок.
Це рішення є важливим нагадуванням про те, що загальні положення не можуть замінити чинні правові норми, а служать лише винятковим коригувальним механізмом для захисту від несправедливих наслідків досить формального застосування закону.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Закон чинний станом на 12 червня 2026 року.
Автор / Редактор серії:
