Відповідно до статті 220 Кримінального кодексу, будь-хто, хто, будучи відповідальним за охорону праці та безпеку праці, не виконує випливаючий з цього обов'язок і тим самим наражає працівника на пряму небезпеку втрати життя або тяжких тілесних ушкоджень, підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі на строк до 3 років.
Відповідальність за це правопорушення нестиме лише фізична особа, відповідальна за охорону праці на робочому місці.
Відповідно до статті 15 Трудового кодексу, особою, відповідальною за безпечні та гігієнічні умови праці на робочому місці, є, перш за все, роботодавець.
Найширший обсяг повноважень та обов'язків покладається на роботодавця, який згідно з Трудовим кодексом несе відповідальність за охорону праці всіх осіб, які виконують роботу на території підприємства. Таким чином, роботодавець стає гарантом відсутності нещасних випадків на виробництві та гарантом здоров'я та безпеки працівників під час їхньої роботи або виконання діяльності, пов'язаної з роботою. Стаття 207 Трудового кодексу зазначає, що обсяг відповідальності роботодавця не залежить від зобов'язань працівників у сфері охорони праці, а також від доручення виконання завдань служби охорони праці спеціалістам поза робочим місцем, як зазначено у статті 237(11) § 2 Трудового кодексу.
Відповідно до статті 207 § 1 пункту 1 Трудового кодексу, роботодавець зобов'язаний надавати інформацію про загрози здоров'ю та життю, що виникають на робочому місці. Зрештою, роботодавець зобов'язаний вживати захисних та профілактичних заходів для усунення потенційних загроз.
Як зазначено в судовій практиці, роботодавець має спеціальний юридичний обов'язок запобігати потенційному нещасному випадку на виробництві. Цей обов'язок не лише безпосередньо покладається на статтю 2 Кримінального кодексу, але й чітко випливає зі статті 220 Кримінального кодексу. Однак суд повинен спочатку визначити, чи існує нормативний зв'язок між бездіяльністю відповідача, як це визначено судом, та наслідком нараження потерпілої сторони принаймні безпосередньої небезпеки втрати життя або тяжких тілесних ушкоджень, що становило б кримінальну відповідальність для відповідача згідно зі статтею 220 Кримінального кодексу (рішення Верховного Суду від 8 листопада 2013 року, III KK 302/13). Таким чином, для того, щоб покласти потенційну кримінальну відповідальність на роботодавця, необхідно продемонструвати існування причинно-наслідкового зв'язку між конкретним порушенням чинних правил охорони праці та нещасним випадком.
Нормативні акти передбачають, що відповідальність несе роботодавець. Однак наш досвід, а також судова практика та правова доктрина свідчать про те, що відповідальність несе особа, яка фактично керувала працівниками: «особа, яка керує працівниками» або «особа, яка керує установою». Це стосується особи, призначеної на підставі окремої довіреності відповідальною за забезпечення дотримання правил охорони праці та безпеки. Під час оцінки потенційної кримінальної відповідальності важливим фактором вважається те, хто фактично ніс відповідальність за стан охорони праці та безпеки на робочому місці.
Щоб уникнути можливої суворої кримінальної відповідальності, слід вжити низку превентивних заходів, зокрема: визначення інструкцій з охорони праці та техніки безпеки, уточнення детальних вимог до охорони праці та техніки безпеки для виконання особливо небезпечних робіт, а також розробка: інструкцій із застосування технологічних процесів на підприємстві, інструкцій з виконання робіт, пов'язаних з небезпекою нещасних випадків, переліку особливо небезпечних робіт, що відбуваються на робочому місці, складання переліку робіт, які потребують виконання щонайменше двох осіб.
Представлені тут профілактичні заходи – це лише частина тих, яких слід вжити. Для розробки детальних процедур рекомендуємо звернутися до наших юристів, які нададуть вам допомогу.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Правовий статус станом на 21 березня 2023 року.
автор:
