Технологічний прогрес зробив можливим користування інтернетом будь-кому в будь-якій точці світу. Мільйони людей у всьому світі щодня проводять принаймні частину свого життя в кіберпросторі. Онлайн-світ також сприяє злочинній діяльності. Кіберпростір для багатьох видається сферою поза юрисдикцією правоохоронних органів, і в поєднанні з відносно високим рівнем анонімності він вселяє відчуття безкарності серед онлайн-злочинців.
Наразі польське кримінальне законодавство охоплює злочини, пов'язані виключно з Інтернетом, такі як хакерство (стаття 267 Кримінального кодексу), порушення цілісності інформації (стаття 268), порушення цілісності комп'ютерної системи внаслідок використання шкідливого програмного забезпечення (стаття 269 Кримінального кодексу) або комп'ютерне шахрайство (стаття 287 Кримінального кодексу).
Коли скоєно такий злочин, природно виникає питання про те, де його було скоєно. Відповідь «в Інтернеті» не має юридичної сили. Визначення фактичного місця правопорушення визначає, чи слід застосовувати польське кримінальне законодавство, а також визначає відповідний прокурорський підрозділ, а згодом і суд, для розгляду справи.
Визначення місця скоєння злочину ускладнюється тим фактом, що Інтернет є транскордонним, а це означає, що злочинна діяльність злочинця може охоплювати кілька місць. Легко уявити ситуацію, коли злочинець, проживаючи в країні А, використовує комп'ютерну мережу, розташовану в країні Б, для розміщення даних на веб-сайті, що адмініструється країною С, до якого можна отримати доступ з усього світу. Таким чином, фундаментальна проблема у визначенні місця скоєння злочину полягає в тому, що транскордонний характер Інтернету означає, що злочинець може діяти в певному місці — де б він не знаходився фізично — але наслідки його дій можуть бути реалізовані будь-де у світі, тобто будь-де, де контент відображається на пристрої одержувача. Це створює ситуацію, коли навіть злочинець може не мати змоги передбачити, де відбудуться наслідки його дій.
Аналізуючи польське кримінальне законодавство*, слід звернути увагу на статтю 5 того ж Закону, яка встановлює обов'язок застосування польського кримінального законодавства до правопорушника, який вчинив злочин на території Республіки Польща або на борту польського морського судна чи повітряного судна. У статті 6, пункті 2 того ж Закону законодавець пояснює, що:
Заборонене діяння вважається вчиненим у місці, де винний діяв або бездіяв у дії, яку він був зобов'язаний вчинити, або де настав наслідок, що є ознакою забороненого діяння, або де винний мав намір настати.
Однак слід зазначити, що це положення не може застосовуватися безпосередньо до злочинів, скоєних онлайн, оскільки Всесвітню павутину не можна вважати фактичним «місцем». Тож як ми можемо визначити місце злочину, скоєного онлайн?
З огляду на те, що пункт 2 статті 6 не вирішує це питання, виникає необхідність використання допоміжних критеріїв, викладених у статті 32 Кримінально-процесуального кодексу, яка говорить:
§ 1. Якщо місце скоєння правопорушення не може бути визначене, компетентним є суд, в окрузі якого:
1) правопорушення було виявлено,
2) обвинуваченого було затримано,
3) обвинувачений постійно або тимчасово проживав до скоєння правопорушення – залежно від того, де вперше було розпочато підготовче провадження.
Це питання було вирішено у пункті 114 розділу 2 Положення Міністра юстиції від 7 квітня 2016 року – Положення про внутрішнє функціонування загальних прокуратур, яке використовує гібрид статті 6 пункту 2 Кримінального кодексу та статті 32 Кримінально-процесуального кодексу та встановлює, що:
У справах про злочини, скоєні через інформаційно-комунікаційні мережі та телекомунікаційні мережі, підготовче провадження проводиться або контролюється підрозділом, у юрисдикції якого діяв злочинець . Якщо місцезнаходження злочинця неможливо встановити, підрозділ, у юрисдикції якого було виявлено злочин, відповідає за ведення провадження або нагляд за ним .
Це положення майже завжди дозволяє визначити юрисдикцію правоохоронного органу. Однак, якщо вищезазначене рішення виявиться ненадійним, слід застосувати статтю 32, пункт 3 Кримінально-процесуального кодексу, яка вимагає, щоб справа, в якій юрисдикцію правоохоронного органу неможливо визначити відповідно до вищезазначених критеріїв, була передана до суду, що має юрисдикцію в районі Середмістя столичного міста Варшави.
Варто зазначити, що через транскордонний характер Інтернету часто трапляються подвійні судові переслідування. Це означає, що якщо злочинець діє в країні А, а наслідок настає в країні Б, обидві країни А та Б вживатимуть заходів для покарання злочинця. Для протидії негативним наслідкам подвійного судового переслідування було прийнято Рамкове рішення Ради 2009/948. Його метою є запобігання юрисдикційним конфліктам у кримінальних справах. Ця мета ґрунтується на зобов'язанні правоохоронних органів ЄС співпрацювати в цьому відношенні, зокрема шляхом обміну інформацією у випадках підозри у численних судових переслідуваннях у різних державах-членах стосовно одного й того ж злочину, а також шляхом розробки спільної системи для передачі судових переслідувань одній з компетентних країн. Ця передача повинна відбуватися до країни, де було скоєно більшу частину кримінального діяння, або до країни, де діяння завдало найбільшої шкоди.**
Повідомляємо вас, що наступне сповіщення із серії #технології, пов'язане зі святкуванням Дня Незалежності, яке припадає на 11 листопада, буде опубліковано 18 листопада 2021 року
* Закон від 6 червня 1997 року – Кримінальний кодекс (Збірник законів від 1997 року, № 88, позиція 553).
** https://codozasady.pl/p/sciganie-przestepstw-popelnionych-w-cybermiejsce (дата звернення: 3 листопада 2021 року)
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
автор:
