Поширеною ситуацією в комерційній практиці є ситуація, коли власник авторських прав спочатку надає ліцензію на твір, а потім намагається передати права на твір, у тій мірі, в якій він раніше надав ліцензію, іншій особі. Щоб оцінити, чи призведе така ситуація до закінчення терміну дії ліцензії чи її збереження, ключовим питанням є правова природа наданої ліцензії. Запропоновано три рішення: ліцензію можна вважати уповноважуючим актом, зобов'язуючим актом (або уповноважуючо-зобов'язуючим актом) та диспозитивним актом. Прийняття однієї з перших двох позицій призведе до закінчення терміну дії ліцензії. Тільки у випадку диспозитивного акту ліцензія залишатиметься чинною.
Розпорядчий акт стосується дії, яка призводить до зміни суб'єкта права або змісту права. Розпорядження здійснюється шляхом передачі, відмови від права або обтяження. У випадку ліцензії це потенційно може призвести до обтяження права.
Однак, з цією точкою зору важко погодитися, враховуючи характер обтяження. У типовій ситуації обтяження, тобто коли встановлюються обмежені майнові права, відбувається конститутивне відокремлення права, тобто придбання, яке створює нове суб'єктивне право. Однак, як зазначалося, це тлумачення застосовується до неподільних прав, «тобто коли певна сфера права конститутивно відокремлюється на користь особи, відмінної від уповноваженої сторони права, яка стає предметом обтяження».* Таким чином, ця концепція не відповідає законодавству про авторське право, яке передбачає право, що складається з багатьох часткових прав (сфер використання).
Можна навести й інші аргументи щодо того, що ліцензія не підлягає передачі. Зокрема, слід зазначити, що це розмило б різницю між договорами про передачу авторських прав та ліцензійними договорами, і що немає жодних законодавчих положень, які б вказували на такий характер ліцензії.
Уповноважувальний акт проявлятиметься в уповноваженні іншої особи на певну поведінку, яка за відсутності уповноваження не матиме правової основи. Ця концепція, хоча й цікава, не вирішує основної проблеми, пов'язаної з невизначеністю щодо характеру ліцензії. Таким чином, уповноважувальний акт все ще можна класифікувати як акт зобов'язання, а також як диспозитивний акт.
Домінуючою є думка, що ліцензійна угода є обов'язковою угодою. Ліцензіат може легально використовувати твір, а ліцензіар зобов'язаний «терпіти» таке використання.** Посилаючись на буквальне тлумачення положень Закону про авторське право та суміжні права, слід зазначити, що стаття 17 надає творцю право «використовувати» та «розпоряджатися» твором. Якщо припустити, що законодавець діяв раціонально, ці два терміни повинні означати різні речі. Стаття 41 Закону про авторське право називає ліцензію «угодою про використання твору», що вказує на те, що ця угода стосується одного з прав творця, а саме використання твору.
Цікавим прикладом є порівняння положень про авторське право з положеннями Закону про промислову власність. Згідно зі статтею 78 цього Закону, «У разі передачі патенту, обтяженого ліцензією, ліцензійна угода має чинність щодо правонаступника». Отже, оскільки законодавець включив таке положення до іншого закону про інтелектуальну власність, можна зробити висновок, що якби він хотів досягти подібного ефекту у випадку ліцензії на твір, він би запровадив відповідне положення в Законі про авторське право та суміжні права.
Підсумовуючи, слід погодитися з позицією, що ліцензія має обов'язкову або уповноважуючу та обов'язкову природу, що призведе до закінчення терміну її дії, якщо права будуть передані іншій особі. Рішенням, яке може підвищити впевненість уповноваженої сторони, є укладення договору оренди замість надання ліцензії. Однак ця точка зору є дуже суперечливою, серед інших причин, через часто порушуваний аргумент, що договір оренди може застосовуватися лише до копій самого твору, а не до прав на твір. Варто також згадати точку зору, представлену в юридичній літературі, що ліцензіат може посилатися на відносну недійсність договору передачі. Згідно з такою концепцією, договір про передачу майнових авторських прав унеможливить задоволення вимог ліцензіата.***
*Т. Таргош, К. Влодарська-Дзюржинська, «Угоди про передачу авторських прав», Варшава 2010
**Е. Ференц-Шиделко (ред.), «Закон про авторське право та суміжні права. Коментар». 4-те вид., Варшава 2021
***А. Міхалак (ред.), Закон про авторське право та суміжні права. Коментар, Варшава 2019
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
автор:
