Згідно зі статтею 17 Трудового кодексу, роботодавці зобов'язані сприяти професійному розвитку працівників. Це означає створення умов, сприятливих для професійного розвитку, хоча й не передбачає обов'язку організовувати навчання.
Зобов'язання підвищувати кваліфікацію
Зобов'язання підвищувати кваліфікацію стосується, зокрема, неповнолітніх працівників, для яких роботодавці зобов'язані направляти їх до школи або забезпечувати інші форми освіти. У деяких секторах, таких як державне управління, зобов'язання підвищувати кваліфікацію має професійний характер і випливає з необхідності забезпечення належного виконання державних обов'язків.
Концепція підвищення професійної кваліфікації
Підвищення професійної кваліфікації стосується набуття або доповнення знань та навичок, необхідних для виконання поточної або майбутньої роботи. Відповідно до статті 103¹ § 1 Кодексу законів про працю, це дії, що здійснюються працівником за згодою або ініціативою роботодавця, спрямовані на набуття кваліфікації, необхідної для виконання певного виду роботи або посади.
Згідно з усталеною судовою практикою, обов’язок сприяти підвищенню кваліфікації (стаття 94, пункт 6 Трудового кодексу) не означає, що працівник може вимагати від роботодавця організації спеціального навчання (наприклад, комп’ютерного навчання) – як зазначив Верховний Суд у своєму рішенні від 25 травня 2000 року (справа № I PKN 657/99).
Договір на навчання
Якщо процес підвищення професійної кваліфікації здійснюється за згодою або ініціативою роботодавця, сторони можуть укласти так звану угоду про навчання. Цей документ регулює взаємні права та обов'язки, пов'язані з навчанням. Працівник, який розпочав навчання з власної ініціативи, може протягом періоду навчання звернутися до роботодавця з проханням про згоду на продовження навчання в рамках свого професійного розвитку.
Варто наголосити, що роботодавець не зобов'язаний укладати угоду про навчання, якщо він не має наміру зобов'язувати працівника залишатися на роботі після завершення навчання. Важливо, що якщо працівник повторює семестр або рік через незадовільні результати, роботодавець може відмовити в подальшій підтримці.
Права працівника, який підвищує свою кваліфікацію
Працівник, який підвищує свою професійну кваліфікацію, може скористатися низкою переваг, таких як відпустка для навчання, відпустка з повного або частини робочого дня для участі в заняттях.
Працівники мають право на винагороду за відпустки або дні, коли вони вільні від роботи. Крім того, роботодавці можуть надавати додаткові пільги, такі як покриття витрат на навчання, відшкодування витрат на проїзд, підручники та проживання.
Якщо працівник отримує такі виплати, він може бути зобов’язаний залишатися на роботі протягом певного періоду – так зване зобов’язання «відпрацювати». Відповідно до статті 103⁵, пункту 2 Трудового кодексу, цей період не може перевищувати трьох років і починається лише після завершення процесу навчання. Угода про навчання не може містити положень, менш сприятливих, ніж ті, що передбачені Трудовим кодексом.
Тривалість навчальної відпустки
Тривалість навчальної відпустки суворо визначена нормативними актами:
6 днів – для працівників, які складають заочні іспити, іспит на зрілість або іспит, що підтверджує професійну кваліфікацію,
21 день – для працівників останнього курсу навчання для підготовки дисертації та складання дипломного іспиту.
Короткий зміст
З вищезазначеного випливає, що, хоча роботодавці не мають абсолютного обов'язку організовувати навчання, вони зобов'язані підтримувати професійний розвиток працівників, зокрема шляхом надання їм можливості брати участь у навчанні. Надання вихідних або укладання угоди про навчання є одними з інструментів, що використовуються для виконання цього зобов'язання.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Закон чинний станом на 17 липня 2025 року.
Автор:
Редактор серії:
