Сьогодні ми розпочинаємо нову серію статей, у яких ми проаналізуємо різні аспекти інвестиційних проектів, пов’язаних з водою. Цього ранку ми почнемо з основ, досліджуючи мету Закону про водне право від 20 липня 2017 року («Водне право») та що таке вода в його значенні.
Головною метою Закону є регулювання управління водними ресурсами відповідно до принципу сталого розвитку, зокрема формування та охорони водних ресурсів, використання та управління водними ресурсами, власності на воду та землю, покриту водою, а також принципів управління цими активами як власністю Державного казначейства. То що це означає?
Положення Закону про воду застосовуються до внутрішніх вод та внутрішніх морських вод. Закон про воду не застосовується до водних послуг, що пов'язані зі зберіганням, очищенням або розподілом поверхневих та підземних вод, або збором стічних вод, до яких застосовуються положення Закону від 7 червня 2001 року про колективне водопостачання та колективне водовідведення.
Згідно зі статтею 9 Закону про воду, управління водними ресурсами повинно здійснюватися відповідно до принципу раціонального та цілісного поводження з поверхневими та підземними водними ресурсами, враховуючи їх кількість та якість. Управління водними ресурсами враховує принцип спільних інтересів та вимагає співпраці між державною адміністрацією, водокористувачами та представниками місцевих громад для досягнення максимальних соціальних вигод. Воно базується на принципі відшкодування витрат на водопостачальні послуги з урахуванням екологічних та ресурсних витрат, а також економічного аналізу. Воно здійснюється відповідно до суспільних інтересів, запобігаючи погіршенню екологічних функцій води, якого можна уникнути, та погіршенню стану водозалежних наземних екосистем.
У свою чергу, управління водними ресурсами служить задоволенню потреб населення та економіки, а також захисту водних ресурсів і навколишнього середовища, пов'язаного з цими ресурсами, зокрема з точки зору забезпечення належної кількості та якості води для населення, захисту від повеней та посух, захисту водних ресурсів від забруднення та неналежної або надмірної експлуатації, підтримки або покращення стану водних та водозалежних екосистем, забезпечення водою сільського господарства та промисловості, створення умов для використання води в енергетиці, транспорті та рибальстві, а також задоволення потреб туризму, спорту та відпочинку.
Органами, уповноваженими з питань водного господарства, є: міністр, відповідальний за водне господарство, міністр, відповідальний за внутрішнє судноплавство, голова Державного управління водних ресурсів (ДВВ), директор регіонального управління водних ресурсів ДВВ, директор управління водозбірної зони ДВВ, керівник відділу водного нагляду ДВВ, директор морського управління, воєвода, голова району, голова гміни (мер або президент міста). До проваджень у цих органах застосовуються положення Адміністративно-процесуального кодексу. Голова ДВВ є органом вищого рівня у значенні Адміністративно-процесуального кодексу стосовно директорів регіональних управлінь водних ресурсів ДВВ з питань, визначених у Водному законі. Тому, залежно від випадку, важливо правильно визначити компетентний орган.
Ще одним важливим елементом є поділ вод, що регулюється статтями 18-26 Водного закону. Води в основному поділяються на поверхневі води та підземні води. Води, за винятком внутрішніх морських вод та територіальних морських вод, вважаються внутрішніми водами. Поверхневі води включають територіальні морські води, внутрішні морські води та внутрішні поверхневі води. Внутрішні поверхневі води поділяються на внутрішні проточні води та внутрішні стоячі води.
- Внутрішні текучі води – це води у: природних потоках та джерелах, з яких ці потоки беруть початок, озерах та інших природних водоймах з безперервним або періодичним природним стоком або відтоком поверхневих вод, штучних водоймах, розташованих на течних водах, каналах.
- Стоячі внутрішні води – це внутрішні води в озерах та інших природних водоймах, які не пов’язані безпосередньо природним чином із поверхневими течними внутрішніми водами.
Також можна виділити перехідні води, тобто поверхневі води, розташовані в гирлах річок або поблизу них, які через близькість солоних вод є частково солоними, залишаючись у межах значного впливу прісних вод, та внутрішні морські води Гданської затоки.
Водне право також визначає водні споруди як споруди або споруди, що використовуються для формування водних ресурсів або використання цих ресурсів, включаючи: дамби, споруди для боротьби з повенями та регулювання, канали, канави, штучні водосховища, розташовані на проточних водах, та споруди, пов'язані з цими водосховищами, ставки, зокрема рибні ставки та ставки, призначені для очищення стічних вод або рекреації, споруди, що використовуються для забору поверхневих та підземних вод, гідроенергетичні споруди, випуски каналізаційних споруд, що використовуються для введення стічних вод у воду, в ґрунт або у водні споруди, та випуски, що використовуються для введення води у воду, в ґрунт або у водні споруди, постійні споруди, що використовуються для вилову риби або для отримання інших водних організмів, споруди, що використовуються для розведення риби або інших водних організмів у поверхневих водах, підпірні стіни, бульвари, набережні, пірси, пристані та пристані для яхт, постійні споруди, що використовуються для міжбережного транспортування.
У свою чергу, під ґрунтовими водами розуміють усі води, розташовані під поверхнею землі в зоні насичення, включаючи ґрунтові води, що безпосередньо контактують із землею або надрами.
Наступного тижня ми проаналізуємо додаткові елементи, пов'язані з Водним законодавством, які є надзвичайно важливими для ринку нерухомості, такі як правила торгівлі землею, вкритою водою, та пов'язані з нею переважні права купівлі.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Правовий статус станом на 19 лютого 2024 року.
автор:
