Серед багатьох законодавчих змін, що відбулися цього року, особливої уваги заслуговують зміни, запроваджені законодавцем у цивільному процесі, оскільки вони, безсумнівно, вплинуть на ринок нерухомості. У сьогоднішній статті ми зосередимося на нормативних актах, пов’язаних із запровадженням нової окремої процедури для споживачів.
Відповідно до статті 1 пункту 65 Закону від 9 березня 2023 року про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу та деяких інших законів (« Зміна » або « ГПК »), з 1 липня 2023 року до Цивільного процесуального кодексу було запроваджено нову окрему процедуру, тобто провадження за участю споживачів . Як зазначив автор законопроекту в обґрунтуванні Зміни, запровадження нової окремої процедури є виразом відповіді на очікування споживчої спільноти щодо посилення захисту їхніх прав. Тому нові положення мають суттєве значення з точки зору інвестицій у розвиток та невід'ємних відносин між забудовником та споживачем.
Визначення рамок цієї окремої процедури також важливе через її обов'язковий характер, оскільки суд не може розглядати справу без дотримання її положень.
Коли застосовуватимуться окремі провадження за участю споживачів?
Нові правила застосовуються як до позовів споживачів проти підприємств, так і до позовів підприємств проти споживачів, за умови, що споживач є стороною у провадженні. Виняток буде зроблено, коли провадження стосується споживача, але ініційоване організацією, що діє в суспільних інтересах, такою як омбудсмен з прав споживачів або прокурор. У такій ситуації судове провадження проводитиметься відповідно до загальних принципів.
Важливо, що законодавець вимагає застосування окремої процедури незалежно від того, що підприємець припинив провадження господарської діяльності.
Слід також наголосити, що згідно з новою статтею 458(14) § 4 Цивільного процесуального кодексу споживачі можуть подати позов проти підприємств, подавши позов до суду, що має юрисдикцію за місцем їхнього проживання. Раніше споживачі, подаючи позов, мали покладатися на зареєстрований офіс або місце проживання відповідача, що часто вимагало більше зусиль. Однак зміна юрисдикції суду не поширюється на ситуації, коли нормативні акти передбачають виключну юрисдикцію. У таких випадках позов подається до суду, що має юрисдикцію, згідно з відповідними правилами Цивільного процесуального кодексу.
Доказова заборона
Варто зазначити процесуальні обмеження, що накладаються на підприємців згідно зі статтею 458(15) Цивільного процесуального кодексу. Підприємець – незалежно від того, чи є він позивачем, чи відповідачем – повинен викласти всі твердження та докази у першому процесуальному документі.
Суд ігноруватиме заяви та докази, подані із запізненням, окрім випадків, коли підприємець обґрунтує, що їх подання було неможливим або необхідність подання конкретних заяв та доказів виникла на пізнішому етапі провадження.
Якщо суд прийме таке правдоподібне пояснення, підприємець буде зобов'язаний доповнити докази протягом двох тижнів з дати, коли докази або подання вимоги стали можливими або необхідними. Подібні обмеження не поширюються на споживачів , тобто вони можуть подавати докази на підтвердження своїх вимог до завершення провадження.
Новий підхід до розподілу судових витрат
Суттєвою зміною порівняно з чинним законодавством є можливість фактично карати підприємства за неучасть у спробі добровільного вирішення спору або за недостатню участь у такій спробі, що призвело до подання непотрібного позову або неправильного визначення предмета справи – навіть якщо підприємство є стороною, що виграла. Санкцією за такі дії може бути стягнення з підприємства судових витрат, що перевищують їх подвійний розмір, у ситуаціях, коли:
- підприємець, до подання позову, відмовився від добровільної спроби вирішити спір (наприклад, не відповів на скаргу, подану споживачем),
- підприємець ухилявся від участі у спробі мирного вирішення спору або брав участь у ньому недобросовісно, тим самим сприяючи непотрібному поданню позову або неправильному визначенню предмета справи.
Рішення про стягнення таких витрат з підприємця (навіть якщо підприємець виграє справу) залишається на розсуд суду, незалежно від того, чи вимагає цього споживач.
У контексті проектів розвитку нерухомості вищезазначені зміни заслуговують на особливу увагу. На практиці затримки з передачею права власності або здачею нерухомості є поширеними, і часто подаються пов'язані з цим позови покупців про стягнення договірних штрафів або компенсацій. Також поширеними є скарги покупців, подані за їхньою гарантією, на фізичні дефекти майна. У таких ситуаціях слід проявляти підвищену обережність і ретельно реагувати на скарги споживачів, щоб уникнути ризику того, що суд у потенційному позові визнає, що забудовник, як підприємець, а отже, сильніша сторона, не спробував добровільно врегулювати спору або брав участь у ньому недобросовісно (наприклад, сліпо відхилив скаргу споживача, не розглянувши її по суті відповідними експертами), що сприяло непотрібному судовому процесу.
Підсумовуючи, з 1 липня 2023 року всі справи, що стосуються споживача та бізнесу, повинні розглядатися в рамках окремих проваджень, описаних сьогодні. З огляду на ці зміни, підприємства повинні не лише ретельно розглядати всі скарги споживачів, але й на самому початку будь-якого провадження подавати до суду всі докази, що підтверджують їхні вимоги.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Правовий статус станом на 17 жовтня 2023 року.
автор:
