Технологічний прогрес призвів до появи нових форм використання контенту, що охороняється як твори згідно із Законом про авторське право та суміжні права (далі – Закон про авторське право). Зокрема, під час розміщення таких творів в Інтернеті виникають численні правові суперечки під час аналізу цих питань на основі чинного законодавства.
Одним із найцікавіших прикладів цього є посилання. Посилання – це посилання в документі на інший документ. Образно кажучи, посилання означає, що натискання на певний елемент на одному веб-сайті відобразить вміст іншого веб-сайту або документа. Посилання (гіперпосилання) можна розділити на ті, що посилаються на головну сторінку певного веб-сайту, і ті, що надають доступ до підсторінок цього веб-сайту (глибоке посилання). Цей поділ також може бути значним з точки зору оцінки певної діяльності як порушення монополії власника авторських прав. Вирішальним є те, чи отримає особа, яка натискає на посилання, доступ до головної сторінки веб-сайту чи до певного матеріалу.
По-перше, слід нагадати, що використання твору відбувається у певних сферах використання. Ці сфери використання визначені, серед іншого, у статті 50 Закону про авторське право. У контексті гіперпосилань слід вказати одну зі сфер, перелічених у статті 50, пункті 3 Закону про авторське право, а саме «надання твору публічного доступу таким чином, щоб кожен міг отримати до нього доступ з місця та часу на свій вибір», що є одним із проявів поширення твору. Розміщення посилання на інший веб-сайт, де знаходиться твір, може вважатися такою дією.
Питання порушення авторських прав шляхом розміщення посилань було широко проаналізовано в судовій практиці Суду Європейського Союзу, де було розроблено концепцію «нової публіки». Якщо веб-користувач поділився посиланням на контент, захищений авторським правом, порушення вважатиметься таким, що мало місце, лише якщо посилання забезпечило доступ до матеріалу шляхом обходу обмежень, що застосовуються відповідним веб-сайтом.* Отже, якщо певний твір широко доступний в Інтернеті, і його використання не вимагає від користувача реєстрації на веб-сайті або сплати збору, розміщення посилання на цей твір на іншому веб-сайті не вважатиметься порушенням. Однак монополія на авторське право передбачається, якщо матеріал, на який наведено посилання, був розміщений на веб-сайті без згоди правовласника. У наступних рішеннях Суд визначив, що дії особи, яка створила посилання, є незаконними, якщо вона знала, що матеріал, на який наведено посилання, був розміщений на веб-сайті незаконно та з метою отримання прибутку.**
У таких випадках Суд застосовує переважно цілеспрямоване тлумачення, зосереджене на захисті власників авторських прав. Нормативні акти ЄС та національні норми досі не здатні відповісти на виклики, що виникають унаслідок технологій, тому не дивно, що Суд прагне вирішити їх шляхом широкого тлумачення чинного законодавства. З іншого боку, можна стверджувати, що запропоновані рішення не мають достатньої підтримки в цих нормативних актах, зокрема в національному законодавстві.
Наприклад, зазначається, що порушення абсолютного авторського права має об'єктивний характер, а отже, не може залежати від усвідомлення користувачем незаконності джерела***. Усвідомлення незаконності дії може мати значення лише за умови встановлення вини під час пред'явлення позовів відповідно до загальних принципів****.
Польська судова практика також включає рішення, що стосуються питання посилань. Особливо варто відзначити рішення Апеляційного суду Варшави від 7 травня 2014 року (I ACa 1663/13), в якому суд зазначив: «Для того, щоб встановити, що використання мало місце в рамках поширення, зазначеного у статті 50 Закону про авторське право та суміжні права, достатньо розмістити посилання, яке забезпечує відтворення твору». Таким чином, суд не мав сумнівів, що авторські права творця пісні були порушені просто шляхом поширення посилання на іншому веб-сайті.
Слід, однак, наголосити, що щодо кваліфікації поведінки користувачів Інтернету досі існує багато сумнівів і лише зміна чинних правових положень, яка б враховувала стандарти, вироблені судовою практикою, та можливий поділ посилань, про який вже згадувалося вище, дозволила б їх усунути.
* Рішення від 13 лютого 2014 року, посилання на справу C-466/12, Нільс Свенссон та інші проти Retriver Severige AB,
** Рішення від 8 вересня 2016 року, посилання на справу C-160/15, GS Media BV проти Sanoma Media Netherlands BV та інших,
*** Ł. Maryniak, «Відповідальність за використання гіперпосилань», PME 2021, № 1
**** там само.
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
автор:
