У сьогоднішній статті, в рамках продовження серії про закон про сприяння підготовці та реалізації інвестицій у житло та супутніх інвестицій («lex developer» або «спеціальний закон про житло»), ми обговоримо процедуру оскарження рішення муніципальної ради про визначення (або відмову) у визначенні місця проведення інвестицій у розумінні спеціального закону про житло.
Під час прийняття рішення про визначення місця розташування житлової інвестиції («рішення про місце розташування») муніципальна рада враховує рівень потреб у житлі в межах муніципалітету, а також потреби та можливості розвитку муніципалітету, визначені результатами дослідження умов та напрямків просторового розвитку. Варто зазначити, що муніципальна рада може відмовити у визначенні місця розташування житлової інвестиції, навіть якщо виконано всі законодавчі вимоги до запропонованої інвестиції, на основі оцінки житлових потреб муніципалітету, що на практиці є дискреційним. Адміністративні суди неодноразово постановляли, що навіть виконання умов, зазначених у статті 7, розділі 4 Закону про спеціальне житло, не зобов'язує муніципальну раду приймати позитивне рішення про місце розташування.
Відповідно до статті 15 Закону, забудовник може протягом 30 днів з дати його публікації в офіційному віснику провінції або його подання інвестору подати скаргу на рішення про визначення місця розташування, як зазначено у статті 101 Закону про муніципальне самоврядування («ЗМВ»), до адміністративного суду провінції.
Як випливає зі статті 50 § 1 Закону про адміністративне судочинство (далі –Закон), будь-хто, хто має в цьому законний інтерес, має право подати скаргу до адміністративного суду (а також прокурор, Уповноважений з прав людини, Омбудсмен з прав дітей та громадська організація в межах, визначених у вищезгаданому Законі). Отже, суб’єкт, інтерес якого об’єктивно пов’язаний з адміністративним актом, дією чи бездіяльністю адміністративного органу, має право подати скаргу до адміністративного суду.
Відповідно до статті 101, розділу 1 Закону про самоврядування (що є lex specialis до вищезгаданої статті 50 Адміністративно-процесуального кодексу), будь-хто, чий законний інтерес або право було порушено постановою або розпорядженням, прийнятим муніципальним органом у справі, що належить до сфери державного управління, може оскаржити цю постанову або розпорядження до адміністративного суду. Можливість подання такої апеляції залежить від виконання двох умов: предмет оскаржуваної постанови є питанням, що належить до сфери державного управління, і вона порушує законний інтерес або право заявника. Хоча перша умова не повинна створювати жодних труднощів у тлумаченні, питання про те, чи було порушено законний інтерес або право заявника актом законодавчого органу, такого як муніципальна рада, може виявитися досить проблематичним.
Правове регулювання, що міститься у статті 101 Адміністративно-процесуального кодексу, звужує право на подання скарги стосовно загальної підстави для подання скарги до адміністративного суду, тобто статті 50 Адміністративно-процесуального кодексу. Право на подання скарги в цій процедурі надається лише у разі об'єктивного зв'язку між оскаржуваним рішенням та індивідуальною правовою ситуацією суб'єкта, який оскаржує акт муніципальної ради.
Нездатність заявника довести порушення його законного інтересу чи права призведе до відхилення скарги. У літературі наголошується, що дана скарга не є actio popularis, і її подання вимагає від заявника довести порушення його конкретного, індивідуального законного інтересу, що випливає з конкретного положення матеріального права.
Суб'єкт, якому надано право на оскарження рішення відповідно до пункту 1 статті 101 Закону про самоврядування, повинен довести, що його законний інтерес (або право) було порушено у зв'язку з прийняттям рішення. Це означає, що існує конкретна ситуація, за якої прийняття певного рішення негативно впливає на права іншого суб'єкта, захищені матеріальними нормами або правами, що випливають з цих норм.
З огляду на саму природу рішення про визначення місця розташування, як акта, прийнятого муніципальною радою на прохання інвестора, слід вважати, що право подати скаргу має інвестор, на прохання якого було прийнято позитивне рішення або відмовлено у визначенні місця розташування.
У цьому контексті виникає питання щодо умов, що дозволяють інвестору ефективно оскаржити рішення про визначення місця розташування.
Оскільки, як зазначено вище, право на подання скарги існує лише у випадку, якщо рішення порушує інтерес або право, інвестор матиме право оскаржити рішення за таких обставин: по-перше, якщо муніципальна рада відмовляється надати запитуване рішення про місцезнаходження; та по-друге, якщо муніципальна рада приймає рішення, яке визначає місцезнаходження житлової інвестиції, але зміст самого рішення відрізняється від інвестиції, що охоплюється заявкою, або рішення видається, незважаючи на відкликання заяви.
Слід зазначити, однак, що у випадку негативних рішень Закон про спеціальне житло не визначає їх зміст чи формальні вимоги, включаючи обов'язок підготовки обґрунтування рішення. У своєму рішенні від 10 липня 2019 року (посилання II Sa/Bd 372/19) Регіональний адміністративний суд у Бидгощі зазначив, що обов'язок діяти відповідно до закону, у поєднанні з принципом довіри, створює обов'язок для органів державної влади обґрунтовувати свої рішення. Оскільки законодавець доручив муніципальній раді остаточне рішення щодо визначення або невизначення конкретного місця, що запитується для житлових інвестицій, рішення цього органу разом із його обґрунтуванням повинно містити та пояснювати причини рішення в кожному окремому випадку, враховуючи зміст заяви, процедуру прийняття рішення, включаючи висновки та угоди, місцеві умови розвитку та стан забезпечення потреб у житлі, а також приміщення, зазначені в Законі. Якщо рішення містить зазначені елементи, то воно може бути переглянуте на предмет порушень матеріального права.
Через виключення положень Адміністративного процесуального кодексу з цієї процедури, оскарження висновків чи угод під час процедури прийняття рішення неможливе.
Другою особою, яка потенційно може бути зацікавлена у поданні скарги на рішення про затвердження інвестицій, є власник (постійний користувач) земельної ділянки, на якій будуть здійснюватися інвестиції, або власник (постійний користувач) суміжної земельної ділянки. Однак визначити існування цього інтересу складно через те, що саме рішення про затвердження місця розташування не змінює цільового використання земельної ділянки та не створює жодних прав на землю, на яку поширюється запитуване рішення про затвердження місця розташування.
Незважаючи на те, що правомочність особи, яка подає скаргу на постанову про визначення місцезнаходження, випливає не з положень Адміністративно-процесуального кодексу, а зі статті 101 Закону про самоврядування, скарга повинна відповідати формальним вимогам до цього типу документів, як це врегульовано положеннями Адміністративно-процесуального кодексу.
Адміністративний суд зможе розглянути скаргу по суті лише після визначення права позивача на подання позову. Варто зазначити, що відповідно до статті 134, пункту 1, Адміністративно-процесуального кодексу, суд першої інстанції не зв'язаний запереченнями та клопотаннями, викладеними у скарзі.
Перегляд в адміністративному суді обмежується вивченням оскаржуваного акта виключно з точки зору його законності. Відповідно до статті 147 § 1 Адміністративно-процесуального кодексу, суд, задовольнивши скаргу, визнає постанову чи акт недійсним повністю або частково, або визнає, що вони були видані з порушенням закону, якщо окреме положення перешкоджає визнанню недійсним. Визнання недійсним здійснюється ex tunc (тобто ретроактивно). Наслідком такого рішення є, отже, виключення постанови з юридичного обігу та усунення будь-яких наслідків, що виникли з такої постанови.
Слід також зазначити, що закон про забудовників запроваджує скорочені терміни для подання скарги разом із відповіддю законодавчого органу та матеріалами справи до провінційного адміністративного суду. Цей термін становить 15 днів з дати отримання скарги та запроваджує двомісячний термін для розгляду скарги. Будь-яка касаційна скарга також буде розглянута протягом двох місяців з моменту її подання.
Підсумовуючи, рішення щодо місця розташування житлових інвестицій (позитивне чи негативне) може бути оскаржене до адміністративного суду. Щоб подати скаргу, заявник повинен мати юридичний інтерес у вирішенні питання. Вищезазначена судова практика, яка вимагає від муніципальних рад надавати обґрунтування рішень щодо місця розташування житлових інвестицій, заслуговує на схвалення.
Наступного тижня ми продовжимо займатися темою Lex developer та зосередимося на питаннях, пов'язаних зі стандартами містобудування.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Правовий статус станом на 7 лютого 2022 року.
автор:
