Ліцензійний договір, на відміну від договору про передачу авторських прав, є безперервним договором, тому виправдано законодавче врегулювати можливість та правила його розірвання.
Відповідно до статті 68 Закону про авторське право та суміжні права:
- Якщо договором не передбачено інше, і ліцензія надана на невизначений термін, автор може розірвати її відповідно до договірних термінів, а за їх відсутності - за рік до закінчення календарного року.
- Ліцензія, видана на строк понад п'ять років, вважається після закінчення цього строку виданою на невизначений термін.
З огляду на вищезазначене положення, слід зазначити, що у випадку договорів, укладених на певний строк, що не перевищує п'яти років, їхня дія припиняється після закінчення терміну, на який сторони їх уклали. Якщо сторони певного договору не передбачили можливість дострокового розірвання, договір не може бути розірваний в односторонньому порядку до закінчення цього терміну. Варто також зазначити, що ліцензійний договір, укладений на строк понад п'ять років, може бути розірваний після закінчення цього терміну, так само як і договір, укладений на невизначений строк, за один рік наперед, наприкінці календарного року.
Розглянуте регулювання є особливо важливим для суб'єктів господарювання, які укладають ліцензійні угоди на дуже тривалі періоди (наприклад, 20 років) у своїй господарській діяльності з метою створення угоди, яка буде дійсною протягом дуже тривалого часу. У цьому контексті також слід розглянути питання неможливості розірвання ліцензійної угоди. У юридичній літературі панує позиція, що укласти нерозривну угоду неможливо, стверджуючи, що укладення такої угоди обмежить свободу сторін та порушить основні права осіб (див. Е. Ференц-Шиделко (ред.), Закон про авторське право та суміжні права. Коментар. 4-те видання, Варшава 2021, ст. 68). З іншого боку, можна зазначити, що у випадку масового надання невиключних ліцензій ризик порушення прав ліцензіара є низьким, і прийняття неможливості укласти нерозривну угоду може фактично обмежити свободу сторін у структуруванні правовідносин та перешкодити реалізації певних бізнес-схем та припущень.
У своєму рішенні від 17 грудня 2015 року (VI ACa 1735/14, Legalis) Апеляційний суд Варшави визнав можливість укладання нерозривного ліцензійного договору. Однак це стосувалося конкретної ситуації, коли ліцензійний збір був встановлений як одноразовий платіж, що сплачується після укладення договору, та з припущенням, що договір був невиключним.
Обговорюване питання, безумовно, досі викликає сумніви, а ділова практика учасників ринку, особливо заснована на зарубіжному досвіді, може перетворитися на бажання змінити чинне законодавство.
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
автор:
