У сьогоднішній статті із серії «Вівторкові ранки для будівельної галузі» ми вирішили проаналізувати нещодавню постанову Верховного адміністративного суду («ВАС») щодо рішень щодо реприватизації варшавської землі, які були видані з порушенням закону. Ця постанова, ухвалена колегією з семи суддів Верховного адміністративного суду, була прийнята 11 січня 2024 року, а справу розглядали під номером I OPS 3/22 («Постанова»).
Теза прийнятої Резолюції, що роз'яснює правове питання, така:
Обставини, зазначені у статті 30, пункті 1, пункті 6 Закону від 9 березня 2017 року про спеціальні правила скасування правових наслідків рішень про реприватизацію нерухомого майна у Варшаві, виданих з порушенням закону (Вісник законів від 2021 року, поз. 785), можуть бути підставою для скасування рішення про реприватизацію також, якщо вони виникли до набрання чинності цим Законом.
Положення, тлумачене Верховним адміністративним судом, передбачає, що Комісія видає рішення про повне або часткове скасування рішення про реприватизацію, або визнає рішення чи постанову про реприватизацію недійсними повністю або частково, або визнає їхнє видання таким, що порушує закон, якщо: видання рішення про реприватизацію призвело до наслідків, що грубо суперечать суспільним інтересам, або до наслідків, що суперечать меті, для якої було встановлено постійне користування, зокрема до постійного застосування незаконних погроз, насильства щодо особи або насильства іншого роду щодо особи, яка займає приміщення у варшавській нерухомості, таким чином, що це суттєво перешкоджає використанню приміщення.
Воєводський адміністративний суд у Варшаві, розглядаючи цю справу в першій інстанції (довідка I SA/Wa 963/18), розглянув законність рішення Комісії з питань усунення правових наслідків рішень про реприватизацію (далі – «Комісія») щодо нерухомості у Варшаві. Розглядаючи законність рішення про реприватизацію, Комісія виносила рішення на основі вищезазначеного положення, оцінюючи наслідки рішення про реприватизацію, виданого між 2009 і 2017 роками. Воєводський адміністративний суд у Варшаві поставив під сумнів цю позицію та вказав на відсутність причинно-наслідкового зв’язку. Подаючи касаційну скаргу, Комісія вказала, що можливо оцінити фактичні обставини відповідно до статті 30, пункту 1, 6, яких не існувало на момент винесення адміністративного рішення.
З огляду на важливість справи, Вищий адміністративний суд вирішив передати це правове питання на розгляд колегії Вищого адміністративного суду у складі семи суддів, яка вирішила серйозні сумніви щодо тлумачення статті 30, частини 1, пункту 6 Закону від 9 березня 2017 року про конкретні правила усунення правових наслідків рішень про реприватизацію нерухомості Варшави, виданих з порушенням закону («Закон»). Це положення, як і всі інші передумови, зазначені у статті 30 Закону, стосується підстав, на які спирається Комісія під час скасування виданого рішення щодо реприватизації нерухомості Варшави.
На думку Суду, суть сумніву зводиться до питання про те, чи можуть обставини, зазначені у статті 30, частині 1, пункті 6 Закону, бути підставою для скасування рішення про реприватизацію, якщо вони мали місце до набрання чинності Законом. Хоча Закон діє з 5 травня 2017 року, Суд встановив, що стаття 30, частина 1, пункт 6 Закону може бути застосована до обставин, що мали місце до набрання ним чинності. Таким чином, навіть якщо обставини, зазначені в положенні, не були підставою для скасування рішення про реприватизацію до 5 травня 2017 року, ситуація, за якої вони могли бути підставою для його скасування, є допустимою.
Суд також зазначив, що дата рішення Комісії не має значення, оскільки Комісія в кожному випадку спирається на законодавчі передумови під час винесення рішення з цього питання. Тому вона повинна враховувати всі обставини – навіть ті, що виникли пізніше і ще не були частиною правової системи на момент прийняття рішення. Враховуючи буквальне формулювання положення, яке зосереджується на відверто незаконній поведінці, такій як переслідування, погрози орендарям або навіть застосування насильства, було встановлено, що воно підтверджує висновок про те, що цю передумову, на думку Суду, слід розглядати в кожному конкретному випадку. Сам факт того, що вона не набула чинності до 5 травня 2017 року, не має значення. Це означає, що її виникнення не має значення, і навіть якщо вона мала місце до набрання чинності Законом, вона все одно може бути підставою, наприклад, для повного або часткового скасування рішення про реприватизацію. Суперечлива позиція Верховного адміністративного суду була пояснена тим, що наслідки рішень, виданих з порушенням закону, були настільки різкими, що, враховуючи сукупність обставин, вони повинні бути визнані недійсними для захисту суспільного порядку, незалежно від дати набрання чинності Законом. Таким чином, суд чітко представив норму, що міститься у статті 30, частині 1, пункті 6 Закону, як матеріальну норму та таку, що одночасно має інтертемпоральний характер. Незважаючи на те, що норма виникла після настання фактів, до яких вона стосується, її застосування можливе через масштаб порушень.
Подальше пояснюючи обґрунтованість визнання відступу від принципу lex retro non agit, Верховний адміністративний суд зазначив, що він не має абсолютного характеру, оскільки винятки допустимі (посилаючись на рішення Конституційного Трибуналу від 10 червня 2020 року, справа K 3/19, та аналогічно, стосовно права ЄС, рішення Суду Європейського Союзу від 26 квітня 2005 року, C-376/02). Суд також зазначив, що сама назва Закону забезпечує вагому основу – завдяки використанню слова «спеціальні правила» – для трактування Закону таким чином, щоб виправдати можливість ретроактивності. Суд далі розкрив цю позицію, представивши розгорнуту аргументацію з доктрини, включаючи судову практику Конституційного Трибуналу.
Верховний адміністративний суд також зазначив, що положення Закону застосовуються також до обставин, що передують його набранню чинності, оскільки це закон про конкретні правила усунення правових наслідків рішень про реприватизацію, вже виданих з порушенням закону, а завданням Комісії – відповідно до статті 3, частини 2 Закону – є «пояснення порушень та недоліків у діяльності органів та осіб, які здійснюють провадження щодо видачі рішень про реприватизацію, що стосуються нерухомості у Варшаві», та врахування «обставин, що сприяють видачі рішень про реприватизацію з порушенням закону або вчинення злочинів, чи перешкоджають їх розкриттю», а також звернення до компетентних органів у разі виявлення таких обставин.
Суд також пояснив, що намір законодавця включав можливість визнання того, що Закон може мати зворотну дію, посилаючись на формулювання статті 3, розділу 3 Закону, яка говорить, що «Комісія є органом державного управління, що захищає суспільні інтереси в рамках проваджень щодо видачі рішень про реприватизацію нерухомості у Варшаві». На думку Верховного адміністративного суду, законодавчий процес, який супроводжував створення Закону, «чітко вказує на те, що наміром законодавця було наділити Комісію повноваженнями визнавати недійсними або скасовувати рішення про реприватизацію, видані до набрання чинності Законом про Комісію, частково на основі нових передумов, які не діяли на момент видання рішення».
У своєму обґрунтуванні суд також розглянув численні заяви ЗМІ, пов'язані з громадською оцінкою періоду реприватизації Варшави. Він, серед іншого, зазначив, що «законність багатьох рішень про реприватизацію, що стосуються варшавської нерухомості, викликає сумніви», і пояснив, що «наслідки цих дій мали не лише юридичний характер, а й відчувалися на соціально-економічному рівні. Громадська оцінка варшавської реприватизації була вкрай негативною, а рішення про реприватизацію були оцінені як такі, що порушують державні та приватні інтереси, а отже, і базове почуття соціальної справедливості». Це явно негативно оцінило дії Комісії та обґрунтувало необхідність застосування статті 30, частини 1 Закону для виключення з правового порядку рішень, прийнятих до 2017 року. Суд чітко заявив, що Закон був відповіддю законодавчого органу на масштаби численних порушень, пов'язаних з видачею рішень у процесі реприватизації Варшави.
Підсумовуючи, Верховний адміністративний суд (ВАС) зазначив, що відповідне положення сукупно відповідає умовам, які дозволяють відхід від заборони ретроактивності, тобто: (i) воно є законодавчим положенням, та (ii) воно не пов'язане зі сферою кримінального чи податкового права. ВАС чітко заявив, що «його запровадження було необхідним для захисту правового порядку та безпеки, а також для підтримки принципів соціальної справедливості. З огляду на ці цінності, принцип правової визначеності, що розуміється формально, та принцип свободи економічної діяльності, що розуміється як можливість дотримуватися бізнес-моделі, яка передбачає явне порушення суспільних інтересів, повинні поступитися»
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Правовий статус станом на 12 лютого 2024 року.
автор:
