Згідно з податковим законодавством, кожен сплачує свої податки самостійно. Це правда, що бувають ситуації, коли правління відповідає за податок компанії, або спадкоємець – за податок померлого. Однак у такій ситуації податок третіх осіб вважається власним податком компанії. Але що робити, якщо на вимогу кредитора боржник сплачує податок від свого імені, або податково прозора компанія сплачує податок від свого імені? Про це йдеться в сьогоднішньому випуску «Податки на все».
Партнер повного товариства мав саме такі сумніви, коли сплачував аванс податку на прибуток зі свого банківського рахунку. З одного боку, дохід повного товариства (якщо це податково прозоре товариство) є доходом партнерів, але з іншого боку, Податкова постанова дозволяє сплату податку за третю особу лише до 1000 злотих. У своїй заяві на податкове рішення партнер стверджував, що товариство діяло як «агент з податкових пільг», що мало б призвести до висновку, що платник податків врегулював зобов'язання з власних коштів через банківський рахунок товариства. Таким чином, податок буде сплачено належним чином.
Однак, директор Національної податкової інформаційної служби не погодився з цією позицією. Він дійшов висновку, що сплата податку третьою стороною у розмірі 1000 злотих не є фактичною сплатою податку. У цій ситуації аргументи заявника є недоречними.
Регіональний адміністративний суд у Гожуві-Велькопольському, який розглядав скаргу на це рішення, дотримувався іншої думки. Він постановив, що сплата податку третій стороні не застосовується до ситуацій, коли платіж є «чисто технічним». Це пояснюється тим, що кошти фактично з активів партнера в партнерстві. Однак партнерство лише виконує технічну дію, а саме переказ коштів до податкової інспекції.
Однак податковий орган не здався та подав касаційну скаргу. Як це часто буває в податкових справах, ситуація була американськими гірками. Вищий адміністративний суд скасував попереднє рішення, винісши рішення на користь податкового органу (рішення Вищого адміністративного суду від 18 червня 2025 року, справа II FSK 1225/22). Суд встановив, що згідно з Кодексом про комерційні товариства активи повного товариства є відокремленими від активів партнерів. Таким чином, внаслідок сплати партнером податку партнера, сплата була здійснена з активів, що не належать платнику податків (партнеру). Таку ситуацію не можна кваліфікувати як «залежність».
Ця позиція, хоча й узгоджується з податковими тлумаченнями, суперечить раніше виданим рішенням. У своєму рішенні від 4 квітня 2021 року (довідковий номер: II FSK 3305/18) Верховний адміністративний суд зазначив, що сам факт здійснення платежу третьою стороною не визначає, з чиїх активів надходять кошти для його покриття та хто зрештою несе тягар. Тому, якщо немає сумнівів, що платіж здійснюється з коштів платника, раніше стягнутих з платників податків, і лише технічний акт платежу здійснюється через «посланця», то немає жодних юридичних перешкод для його здійснення суб’єктом, залученим платником для цієї діяльності.
Отже, якщо боржник сплачуватиме податок від імені свого кредитора, або, як у наведеному прикладі, компанія від імені свого партнера, кращим рішенням було б сплатити борг або кредитору, або партнеру, який потім сплачуватиме свій власний податок.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Закон чинний станом на 24 серпня 2025 року.
автор/редактор серії:
