На практиці творці творів, захищених авторським правом, часто укладають угоди, що передають усі авторські права на свої твори. Така ситуація трапляється як у договорах виключно про передачу авторських прав, так і у видавничих договорах. На момент укладення угоди творець не завжди повністю усвідомлює зроблені ним розпорядження, або, маючи таке усвідомлення, він приймає ризик і вживає заходів. З часом творець розмірковує і починає задаватися питанням, чи відмовився він, передаючи авторські права, від усіх прав на твір
Тому варто зосередитися, перш за все, на аналізі положень Закону від 4 лютого 1994 року про авторське право та суміжні права (Збірник законів від 1994 року, № 24, поз. 83; далі також «Закон»), щоб відповісти на питання, що може зробити автор, якщо він укладе договір, за яким він передає всі свої авторські права. По-перше, необхідно розглянути, чи можна насправді говорити про передачу всіх прав, навіть якщо договір містить чіткі та точні положення, що регулюють це питання, оскільки згідно зі ст. 41, п. 2 Закону: «Договір про передачу авторських прав або договір про використання твору, далі – «ліцензія», охоплює сфери використання, прямо перелічені в ньому». Отже, ключовим поняттям є сфери використання. Сфера використання – це окремий спосіб використання твору, що становить часткове право, що випливає з майнових прав автора. Наприклад, сторони угоди можуть вирішити, що передача прав застосовується до сфери використання, що полягає у «публічному виконанні», виключаючи при цьому сферу використання «мовлення в ефір». Однак, цитована стаття 41, розділ 2 Закону не виключає повністю обговорення питання про дозвіл передачі всіх прав на твір через фразу «передача всіх майнових прав автора», що з'являється у статті 46 Закону. Варто також пам'ятати, що Закон перераховує лише приклади сфер використання, в яких може бути використаний твір. Сторони угоди можуть вільно визначати сфери використання в угоді, не покладаючись на назви сфер використання, що містяться в Законі. Загальновизнано, що сфери використання, перелічені в Законі, є лише прикладами, а сам перелік сфер використання залишається відкритим.
Отже, якщо договір сформульовано таким чином, що творець «передає всі авторські права на твір» і не вказує сфери використання, творець може спробувати довести, що такий договір є недійсним. У ситуації, коли договір включає передачу всіх прав, а також визначає зразки сфер використання, або зазначає, що передача стосується «зокрема» сфер, перелічених нижче, можна вважати, що передача відбулася лише у сферах, зазначених у договорі.
Вартим уваги положенням, що захищає інтереси творця, є стаття 44 Закону, яка говорить: «У разі грубої диспропорції між винагородою творця та вигодами, які отримує набувач авторського права або ліцензіат, творець може вимагати від суду відповідного збільшення винагороди». Це положення може бути дуже важливим для творця. У ситуації, коли твір стає касовим хітом, а творець отримав невелику винагороду, наприклад, одноразову виплату, за передачу прав, він може вимагати збільшення на основі цього положення, якщо належним чином доведе, що диспропорція була грубою.
Окрім майнового авторського права, творець також має похідні авторські права, тобто право дозволяти використання та розпорядження адаптаціями свого твору. Згідно зі статтею 2, розділом 2 Закону: «Розпорядження та використання похідного твору залежить від дозволу творця оригінального твору (похідне право), якщо термін дії майнового авторського права на оригінальний твір не закінчився. У випадку баз даних, що відповідають характеристикам твору, дозвіл творця також необхідний для створення похідного твору». Похідний твір, наприклад, включає його переклад або адаптацію.
У випадку договорів важливе значення має також стаття 46 Закону, яка говорить: «Якщо договором не передбачено інше, творець зберігає за собою виключне право дозволяти здійснення похідного авторського права, навіть якщо договір передбачає передачу всіх авторських прав». Таким чином, навіть якщо припустити, що творець передав усі авторські права на твір, якщо сторони не передбачили відповідних положень щодо похідних прав у договорі, і їх розпорядження не було здійснено на підставі іншого договору, творець твору все ще є власником цих прав і має право вимагати відповідної винагороди від особи, яка бажає використати його/її адаптацію.
Творець також має моральні права, як це визначено у статті 16 Закону. Характер моральних прав виключає їх передачу іншій особі. Однак, можливо зобов'язатися, в обмін на компенсацію, не здійснювати ці права проти конкретних осіб, якщо вони порушують монополію творця на авторське право в цьому відношенні. Крім того, у разі порушення прав, зазначених у вищезазначеному положенні, творець має право на вимоги, зазначені у статті 78 Закону, які дозволяють йому вживати конкретних юридичних заходів проти потенційних порушників, включаючи особу, яка придбала авторське право від творця, а також їхніх правонаступників.
Підсумовуючи, положення авторського права, орієнтовані на захист автора як слабшої сторони у відносинах, залишають автору значний простір для маневру навіть попри укладення невигідного договору, що, перш за все, дозволяє йому отримати додаткову грошову вигоду.
Дякуємо, що прочитали нашу останню публікацію в блозі Technoglogy. Наступного четверга ми опублікуємо для вас ще одну публікацію, цього разу про боротьбу з відмиванням грошей та пов’язані з цим правові норми!
автор:
