Відповідно до статті 33 Закону від 1 березня 2018 року про боротьбу з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму (далі – «Закон про протидію відмиванню грошей»), зобов’язані установи застосовують заходи фінансової безпеки до своїх клієнтів. Стаття 36 Закону про протидію відмиванню грошей містить наступний перелік таких заходів:
1) ідентифікація клієнта та перевірка його особи;
2) ідентифікація бенефіціарного власника та вжиття розумних заходів для:
a) перевірки його або її особи,
b) визначення структури власності та контролю – у випадку клієнта, який є юридичною особою, організаційною одиницею без правосуб'єктності або трастом;
3) оцінка ділових відносин та, за потреби, отримання інформації про їх мету та передбачуваний характер;
4) постійний моніторинг ділових відносин з клієнтом, включаючи:
a) аналіз операцій, здійснених у рамках ділових відносин, щоб переконатися, що ці операції відповідають знанням зобов'язаної установи про клієнта, виду та обсягу його/її ділової діяльності, а також ризику відмивання грошей та фінансування тероризму, пов'язаному з цим клієнтом,
b) перевірка джерела вартості активів, що знаходяться у розпорядженні клієнта, – у випадках, виправданих обставинами,
c) забезпечення постійного оновлення документів, даних або інформації, що зберігаються щодо ділових відносин.
Однак, чи слід застосовувати вищезазначені заходи в повному обсязі в кожній ситуації? Чи має зобов'язана установа вибір у виборі заходів залежно, наприклад, від типу клієнта, якого обслуговують?
Перш за все, слід зазначити, що заходи фінансового забезпечення застосовуються у разі:
- встановлені економічні відносини,
- здійснення певних епізодичних операцій.
Таким чином, тип застосованих заходів залежатиме від того, яких дій вживатиме зобов'язана установа.
Якщо клієнт здійснює лише епізодичні операції, буде неможливо застосувати заходи, зазначені у пунктах 3-4 вище, які безпосередньо стосуються «ділових відносин». Варто також зазначити, що епізодичні операції мають дискретний характер і виконуються (станом на дату їх здійснення) без будь-якого наміру їх повторювати. Тому в їхньому випадку важко говорити про «моніторинг» чи «аналіз», оскільки ці дії передбачають підтримку контакту з клієнтом протягом тривалого періоду часу. Тому у випадку епізодичних операцій можливі лише заходи, пов’язані з ідентифікацією та верифікацією клієнта та бенефіціарного власника.
Сумніви щодо обсягу застосованих заходів підтверджуються також самим формулюванням статті 33, розділу 4 Закону про протидію відмиванню коштів/фінансуванню тероризму, згідно з яким застосування заходів фінансової перевірки має бути «певною мірою та з інтенсивністю». Це формулювання можна розуміти як таке, що деякі заходи фінансової перевірки можуть бути опущені в певних ситуаціях. Однак, згідно з позицією, прийнятою в доктрині, таке рішення суперечитиме Рекомендації FATF № 10, оскільки «зобов’язані установи у всіх випадках застосовують усі основні заходи фінансової перевірки, і залежно від виявленого ризику вони коригують їх інтенсивність». Таке тлумачення є зрозумілим, враховуючи, що зобов’язаній установі важко належним чином розпізнати загрозу відмивання грошей або фінансування тероризму без застосування будь-якого із заходів. Це стосується, зокрема, таких основних заходів безпеки, як ідентифікація та перевірка клієнта та його бенефіціара. Якби установа не мала основних даних про клієнта, було б важко уявити собі вжиття будь-яких заходів для зменшення ризику, пов’язаного з такими відносинами чи операціями. У такій ситуації також було б неможливо належним чином подати звіти, зазначені у статті 74, п. 1, стаття 86 п. 1, стаття 89 п. 1 та стаття 90 Закону про боротьбу з відмиванням грошей. Варто також наголосити, що обсяг даних, зазначений у статті 36 Закону про боротьбу з відмиванням грошей, «є мінімальним обсягом персональних даних, які повинні вимагатися зобов’язаною установою для ідентифікації клієнта, щодо яких зобов’язаній установі надано право їх обробляти»*. Таким чином, зобов’язана установа не може збирати від клієнта, наприклад, лише інформацію про ім’я та прізвище.
Підсумовуючи, у випадку епізодичних транзакцій, зобов'язана установа повинна завжди збирати дані про клієнтів та бенефіціарів, принаймні в обсязі, визначеному статтею 36 Закону про боротьбу з відмиванням коштів. Якщо встановлюються ділові відносини, установа буде зобов'язана застосовувати всі заходи фінансової безпеки, перелічені у статті 33 Закону про боротьбу з відмиванням коштів. Однак ці заходи (зокрема ті, що зазначені у пунктах 3 та 4 пункту 1 вищезгаданого положення) можуть застосовуватися з різною частотою залежно від конкретної ситуації. Частота залежатиме, наприклад, від того, чи становить клієнт нижчий чи вищий ризик відмивання грошей.
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
*М. Дил, М. Кроліковський (ред.), Закон про боротьбу з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму. Коментар, Варшава 2021, стаття 33; Р. Обчинський, у: Протидія відмиванню грошей (ред. В. Капіца), 2020, стаття 33.
**М. Дил, М. Кроліковський (ред.), Закон про боротьбу з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму. Коментар, Варшава 2021, стаття 36
