Кожен з нас не раз укладав договір з підприємством. Як відомо, підприємство є сильнішою стороною в договорі завдяки своїм знанням та навичкам, тоді як ми, як споживачі, є слабшою стороною. Цивільний кодекс містить низку положень, що стосуються укладання договорів і, як наслідок, захисту споживачів від домінуючих підприємств. Тож на що нам слід звернути увагу? Чого не повинно бути вказано в договорі?
Найбільшим джерелом небезпеки є недобросовісні договірні положення. Згідно зі статтею 3851 Цивільного кодексу, це положення, що застосовуються лише до підприємця та споживача і були включені підприємцем до договору. Вони суперечать добрим звичаям та грубо порушують інтереси іншої сторони. Зловживальні договірні положення застосовуються лише до контактів між підприємцями та споживачами, а не між підприємцями. Вони також не застосовуються до ситуацій, що стосуються двох приватних осіб, і договір не має нічого спільного з їхньою підприємницькою чи професійною діяльністю. Це пояснюється тим, що споживач у відносинах з підприємцем є слабшою стороною, яку необхідно захищати. Однак у договорах, укладених між підприємцями, обидві сторони є рівними. Тому сторони можуть формувати свої договори на свій розсуд, оскільки фахівці володіють відповідними знаннями та кваліфікацією для укладання таких договорів, що передбачає обізнаність щодо того, які положення можуть бути для них несприятливими. Надання переваги одному з підприємців становитиме порушення принципів добросовісної конкуренції.
Заборонені положення пов'язані зі стандартними формами договорів. У таких випадках споживач повинен ретельно проаналізувати договір, щоб переконатися, що покладені на нього зобов'язання та права, які йому належать, не сформульовані у невигідний для нього спосіб. За стандартними формами договорів інша сторона, споживач, укладає договір приєднання — немає можливості змінити його зміст. Тому законодавець зобов'язався захистити слабшу сторону та запровадив до Цивільного кодексу інститут заборонених договірних положень, які, як випливає з назви, не можуть бути включені до договору. Вони перелічені у статті 3853 Цивільного кодексу, але цей перелік не є вичерпним. Якщо положення викликає сумніви щодо його відповідності закону та не перелічене у статті 3853, це питання може бути передано до суду. Прикладами таких положень є положення, які:
- виключити або обмежити відповідальність перед споживачем за тілесні ушкодження;
- виключити або суттєво обмежити відповідальність перед споживачем за невиконання або неналежне виконання зобов'язання;
- ставити укладення договору в залежність від обіцянки споживача укласти подальші договори аналогічного типу в майбутньому;
- ставити укладення, зміст або виконання договору в залежність від укладення іншого договору, який не має прямого зв'язку з договором, що містить відповідне положення;
- виключають обов'язок повернути споживачеві сплачену суму за невиконане повністю або частково виконання, якщо споживач вирішить не укладати договір або не виконувати його.
Що робити споживачеві, якщо він зіткнувся з договором, що містить несправедливі умови? Перше та найменш складне рішення – звернути увагу підприємця на недоліки положень. Можливо, можливо змінити умови майбутнього договору. Варто звернутися до послуг адвоката, щоб уникнути помилок та усунути будь-які сумніви щодо змісту договору. Споживач також має право звернутися до Суду з питань конкуренції та захисту прав споживачів, де суд визнає положення несправедливими. Це абстрактний перегляд, оскільки особа, яка подає апеляцію, не обов'язково має бути зв'язана договором. Якщо підприємець, все ж, вимагає від споживача дотримання цих положень, споживач може звернутися до суду в порядку випадкового перегляду. Це відрізняється від абстрактного перегляду тим, що перевіряється конкретний договір, укладений підприємцем зі споживачем. Звичайно, визнання судом договірних положень несправедливими не робить весь договір недійсним. Тільки суперечливі положення не є обов'язковими для споживача, тоді як решта положень залишаються чинними. Якщо споживач вже підписав договір, він має право звернутися до суду загальної юрисдикції з позовом про визнання відповідних положень необов'язковими.
Крім того, регулярно проводяться перевірки відповідності типових договорів загальнозастосовним нормам, список яких доступний на вебсайті UOKiK. Управління, а також муніципальні та районні омбудсмени з питань конкуренції, неурядові організації та споживачі мають право подавати позови до Суду з питань конкуренції та захисту прав споживачів. Споживачі також можуть подати скаргу до Управління. Потім вживаються відповідні заходи для розслідування того, чи були порушені інтереси не лише споживача, який подав скаргу, але й колективні інтереси всіх осіб, які потенційно могли б укласти договір з певним підприємцем. Управління наказує підприємцю вжити певних заходів, і якщо підприємець не виконає їх, на нього може бути накладено штраф.
Як згадувалося вище, несправедливі умови часто включаються до угод між підприємствами та споживачами. У таких випадках варто ретельно перевірити угоду на відповідність чинним нормам. Якщо виявлено несправедливі умови, проконсультуйтеся з власником бізнесу та, якщо згоди досягти неможливо, зверніться до суду.
