Суд Європейського Союзу виніс рішення у справі C‑212/20. Це рішення було винесено в результаті запитань, поставлених Районним судом Варшави-Волі у справах про швейцарські франки.
Вчора, 18 листопада 2021 року, Суд Європейського Союзу виніс рішення у справі C‑212/20. Це рішення стало наслідком запитань, поставлених Районним судом Варшави-Волі у Варшаві щодо справ про швейцарські франки (рішення від 12 травня 2020 року), включаючи два запитання з таких питань:
- З огляду на статтю 3(1), статтю 4(1) та статтю 5 Директиви Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови у споживчих договорах (1) та положень, що містяться в ній, які передбачають обов'язок складати договори простою та зрозумілою мовою та необхідність тлумачення сумнівів на користь споживача, чи має договірне положення, що визначає обмінний курс купівлі та продажу іноземної валюти в кредитній угоді, індексованій до обмінного курсу іноземної валюти, бути сформульоване однозначно, тобто таким чином, щоб позичальник/споживач міг визначити цей обмінний курс у певний день, або, з огляду на тип договору, зазначений у статті 4(1)? 1 вищезгаданої директиви, довгостроковий характер договору (кілька десятиліть) та той факт, що вартість іноземної валюти постійно (у будь-який час) змінюється, можливо сформулювати договірне положення більш загальним чином, а саме посилаючись на ринкову вартість іноземної валюти, запобігаючи внесенню значного дисбалансу в права та обов'язки сторін на шкоду споживачеві у значенні ст. 3, пункту 1 вищезгаданої директиви.
Якщо відповідь на перше питання є позитивною: - З огляду на статтю 5 Директиви Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови у споживчих договорах та її прелюдийні частини, чи можна тлумачити договірне положення щодо визначення кредитором (банком) курсу купівлі та продажу іноземної валюти таким чином, щоб вирішити договірні сумніви на користь споживача та припустити, що договір визначає курси купівлі та продажу іноземної валюти не довільним чином, а ринковим чином, особливо в ситуації, коли обидві сторони мали однакове розуміння договірних положень, що визначають курс купівлі та продажу іноземної валюти, або позичальник/споживач не був зацікавлений у спірному договірному положенні на момент укладення договору та його виконання, зокрема не ознайомившись зі змістом договору на момент його укладення та протягом усього терміну його дії?.
Посилаючись на перше запитання, поставлене одним із районних судів Варшави, слід зазначити, що Суд Європейського Союзу заявив, що пункти про індексацію, включені до кредитної угоди, повинні визначати чіткий та зрозумілий метод визначення обмінного курсу (ціни купівлі та продажу іноземної валюти, до якої індексується кредит), щоб Позичальник міг самостійно визначити обмінний курс, що застосовується на певний день, що неодноразово
Ця позиція, представлена Судом ЄС у відповідь на перше запитання, чітко наголошує на тому, що права споживачів повинні бути захищені.
Хоча Суд ЄС відповів на перше запитання негативно, він також спробував відповісти на друге запитання, в якому вказав, що статті 5 та 6 Директиви 93/13 слід тлумачити таким чином, щоб вони виключали ситуацію, в якій національний суд, який спочатку визнав умову договору, укладеного між Банком та Позичальником, несправедливою у значенні статті 3(1) вищезгаданої Директиви, аналізував цю умову з метою пом'якшення її зловживального характеру, навіть якщо таке тлумачення відповідало б спільному рішенню сторін провадження.
Це означає, що Суд ЄС посилався на статтю 65 Цивільного кодексу та чітко наголосив, що це положення не може бути підставою для зміни зловживального положення.
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
