Додатковий захист – це специфічний вид міжнародного захисту, що надається у випадках, коли повернення іноземця до країни походження створює ризик заподіяння серйозної шкоди. Органом, який розглядає питання про надання міжнародного захисту, є керівник Управління у справах іноземців. Рішення керівника Управління у справах іноземців можуть бути оскаржені до апеляційного органу – Ради у справах біженців. Якщо заявник про міжнародний захист не відповідає критеріям для отримання статусу біженця, йому може бути надано додатковий захист. Відповідно до статті 15 Закону від 13 червня 2003 року про надання захисту іноземцям на території Республіки Польща (Вісник законів від 2022 року, поз. 1264), додатковий захист надається іноземцю, який не відповідає критеріям для отримання статусу біженця та чиє повернення до країни походження створює реальний ризик заподіяння серйозної шкоди через:
- призначення смертної кари або виконання страти
- тортури, нелюдське або принижуюче гідність поводження чи покарання
- серйозна та індивідуальна загроза здоров'ю або життю, що виникає внаслідок широкомасштабного застосування насильства проти цивільного населення в ситуації міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.
Іноземець, якому надано додатковий захист, отримує право на проживання в Польщі. Дозвіл на проживання, який є додатковим захистом, як правило, є безстроковим, але термін дії поширюється на документи, видані у зв'язку з ним. У випадку додаткового захисту карта перебування видається на дворічний термін. Іноземець, який отримав таку карту, має вільний доступ до польського ринку праці, і тому роботодавець може працевлаштувати такого іноземця без необхідності отримання додаткових документів (дозвіл на роботу, декларація про доручення роботи). Після закінчення терміну дії карти перебування іноземцю видається інша карта, також на той самий термін.
Важливо пам’ятати, що додатковий захист – це не те саме, що статус біженця, хоча різниця між цими двома видами дозволу на проживання незначна. Отримання статусу біженця вимагає дотримання більш конкретних критеріїв, тому керівник Управління у справах іноземців видає більше рішень про надання додаткового захисту, ніж про надання статусу біженця. Згідно з Женевською конвенцією 1951 року, біженцем є особа, яка «через обґрунтовані побоювання переслідування за ознакою раси, релігії, національності, належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності та не може або, через такі побоювання, не бажає скористатися захистом цієї країни». Це означає, що статус біженця застосовується до осіб, які шукають притулку за кордоном через переслідування або страх переслідування. Однак перелік підстав для надання додаткового захисту значно ширший. Простіше кажучи, кожен біженець має право на додатковий захист, але не кожна особа, якій надано цей захист, може отримати статус біженця. В обох випадках іноземець має подібні права та обов’язки; Основна відмінність полягає в тому, що біженець отримує карту проживання на три роки, а не на два, як у випадку додаткового захисту, а також додатково отримує Женевський проїзний документ, дійсний протягом двох років з моменту його видачі.
Автор:
