Як проект національного закону про захист осіб, які повідомляють про порушення закону, так і Директива (ЄС) 2019/1937 Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2019 року про захист осіб, які повідомляють про порушення закону, передбачають заборону на помсту проти викривачів.

Директива 2019/1937 визначає помсту у статті 5(11) як «пряму або непряму дію або бездіяльність, що відбувається в робочому контексті, що спричинена внутрішнім або зовнішнім повідомленням або публічним розкриттям інформації та яка завдає або може завдати невиправданої шкоди особі, що повідомляє»

Останній проект Закону про захист осіб, які повідомляють про порушення закону, містить юридичне визначення помсти у статті 2, пункті 2, де уточнюється, що її слід розуміти як «пряму або непряму дію чи бездіяльність у робочому контексті, спричинену повідомленням або публічним розкриттям інформації, яка порушує або може порушити права особи, яка повідомляє , або завдає чи може завдати невиправданої шкоди особі, яка повідомляє, включаючи порушення обтяжливого провадження проти особи, яка повідомляє».

Проект польського закону містить у статті 11 абсолютну заборону на репресивні дії проти особи, яка повідомляє, а також спроби чи погрози вжити таких дій.

Водночас, запропоновані правила (і це справедливо) не запроваджували закритого каталогу поведінки, яка класифікується як дії у відповідь.

Проект закону передбачає використання зразкового зазначення відносно широкого переліку дій, які зокрема, вважаються діями у відповідь, – до них належать:

1. відмова від вступу у трудові відносини;
2. повідомлення про звільнення або звільнення без попередження про трудові відносини;
3. неукладення строкового трудового договору або трудового договору на невизначений строк після закінчення трудового договору з випробувальним терміном, неукладення іншого строкового трудового договору або неукладення трудового договору на невизначений строк після закінчення строкового трудового договору – якщо працівник мав обґрунтоване очікування, що з ним буде укладено такий договір;
4. зниження заробітної плати;
5. призупинення просування по службі або уникнення просування по службі;
6. ненадання пільг, пов’язаних з роботою, окрім винагороди, під час їх надання або зменшення розміру таких пільг;
7. переведення працівника на нижчу посаду;
8. відсторонення від виконання посадових обов'язків або посадових обов'язків;
9. передача поточних обов'язків працівника іншому працівнику;
10. несприятлива зміна місця роботи або графіка робочого часу,
11. негативна оцінка результатів роботи або негативна думка про роботу,
12. накладення або застосування дисциплінарного стягнення, включаючи фінансове стягнення, або заходу аналогічного характеру;
13. примус, залякування або виключення;
14. мобінг;
15. дискримінація;
16. несприятливе або несправедливе ставлення;
17. призупинення участі або утримання під час відбору для участі у навчанні з метою підвищення професійної кваліфікації;
18. необґрунтоване направлення на медичні огляди, включаючи психіатричні огляди, якщо окремі положення не передбачають можливості направлення працівника на такий огляд,
19. дії, спрямовані на ускладнення пошуку майбутньої роботи в певному секторі чи галузі на основі неформальної або формальної секторальної чи галузевої угоди;
20. спричинення фінансових втрат, включаючи економічні втрати або втрату доходу;
21. заподіяння іншої нематеріальної шкоди, включаючи шкоду репутації, особливо в соціальних мережах.

Важливо, що дії роботодавця (а також погроза або спроба вжити заходів у відповідь) не вважатимуться такими, що ґрунтуються на об'єктивних та належним чином обґрунтованих причинах. Застосування цієї правової конструкції є важливим, оскільки створює презумпцію, що заходи у відповідь, вжиті проти викривача, не були об'єктивно виправданими. Таким чином, викривач несе повну відповідальність за встановлення причинно-наслідкового зв'язку між несприятливим ставленням та повідомленням. Роботодавець, у свою чергу, нестиме відповідальність за демонстрацію того, що дії, вжиті проти викривача, які теоретично можна класифікувати як заходи у відповідь, ґрунтувалися на об'єктивних та належним чином обґрунтованих причинах, відмінних від самого повідомлення.

Слід зазначити, що відповідно до проекту польського закону, вищезазначена заборона також має застосовуватися до осіб, які повідомляють про порушення та надають роботу чи послуги на основі, відмінній від трудових відносин, – якщо тільки характер виконаної роботи чи послуги не виключає застосування таких дій до особи, яка повідомляє про порушення.

Проект положень у статті 13 передбачає, що якщо робота або послуга надавалася, надається або буде надаватися на основі правовідносин, відмінних від трудових відносин, повідомлення або публічне розкриття такою особою не може, зокрема, бути підставою для:

1. розірвання, відкликання або розірвання без попередження договору, стороною якого є заявник, зокрема щодо продажу або поставки товарів чи надання послуг;
2. накладання зобов'язання або відмова у наданні, обмеженні чи скасуванні права, зокрема поступки, дозволу чи полегшення.

Також у цьому випадку перелік дій, що вважаються відплатними діями, є відкритим, і – подібно до випадку трудових відносин – дії, вжиті «роботодавцем», не вважатимуться відплатними діями, якщо він доведе, що керувався об’єктивними та належним чином обґрунтованими причинами.

Таким чином, захист від заходів помсти має поширюватися не лише на осіб, які є працівниками у вузькому сенсі (тобто тих, хто перебуває у трудових відносинах), але й на інших осіб, які виконують роботу на підставі інших прав (таких як договір доручення, договір B2B, договір про стажування або практику тощо).

Важливо, що заборона на дії у відповідь та захист від таких дій поширюється не лише на викривача, а й на:

• особа, яка допомагає у складанні такого звіту
• особа, пов'язана з особою, що подає звіт
• юридична особа або інша організаційна одиниця, яка допомагає особі, що подає звіт, або пов’язана з нею, зокрема така, що належить особі, що подає звіт, або є її роботодавцем.

Роботодавці, які вживають заходів у відповідь проти працівника, який повідомляє про порушення закону, або інших осіб, зазначених вище, повинні нести відповідальність.

Законопроект передбачає, що особа, яка подає повідомлення, проти якої роботодавець або інша сторона правовідносин (наприклад, довіритель) вчинили вищезазначені заходи у відповідь, має право на повну компенсацію.

Законопроект у запропонованій нині редакції також містить положення, яке передбачає, що будь-хто, хто зазнав шкоди внаслідок навмисного повідомлення викривачем або публічного розкриття неправдивої інформації, також має право на компенсацію. Розмір такої компенсації має бути не меншим за середньомісячну заробітну плату в бізнес-секторі на дату повідомлення або публічного розкриття. Таким чином, серйозні фінансові наслідки у вигляді зобов'язання відшкодувати завдану шкоду можуть торкнутися не лише роботодавця, який вживає заходів проти викривача, але й самого викривача – у ситуаціях, коли повідомлення містить неправдиву інформацію, а дії викривача завдали шкоди.

Законопроект також передбачає, що повідомлення викривача або його публічне розкриття інформації не може бути підставою для відповідальності, включаючи дисциплінарну відповідальність або відповідальність за збитки, завдані внаслідок порушення прав інших осіб або зобов'язань, визначених у законодавчих нормах, зокрема щодо дифамації, порушення особистих прав, авторських прав, правил захисту персональних даних або зобов'язання зберігати конфіденційність, включаючи комерційну таємницю. Якщо проти викривача порушено таке судове провадження, він має право (відповідно до статті 16, частини 2 законопроекту) вимагати його припинення, однак за умови, що заявник мав достатні підстави вважати, що повідомлення або публічне розкриття інформації необхідні для розкриття порушення закону відповідно до Закону. Таким чином, повідомлення не може бути підставою для подання роботодавцем приватного позову проти працівника за дифамацію або позову про порушення його особистих прав.

Відплатні дії проти викривача можуть призвести не лише до зобов’язання виплатити компенсацію, але й до кримінальної відповідальності. Законопроект передбачає, що будь-хто, хто вживає заходів помсти особі, яка повідомляє про порушення закону або публічне розкриття інформації (або особі, яка допомагає у складанні такого повідомлення, або особі, пов’язаній зі інформатором, а також юридичній особі чи іншій організаційній одиниці, яка допомагає або пов’язана зі інформатором, зокрема тій, що належить або працює у власності інформатора), підлягатиме штрафу, обмеженню волі або позбавленню волі на строк до 2 років.

Крім того, якщо особа вчиняє більше двох актів помсти, перелічених у статті 12(1), вона підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років.

Таким чином, схоже, що польський законопроект про захист викривачів, що наразі розглядається, містить рішення, які можуть ефективно запобігти використанню роботодавцями, у широкому сенсі, свого сильнішого становища шляхом вжиття заходів у відповідь проти працівників, які повідомляють про порушення закону, та забезпечити викривачам належний захист. Розробка таких ефективних рішень є особливо важливою для забезпечення реального практичного застосування запроваджених норм і їх відсутності для зловживання наданими повноваженнями як роботодавцями, так і працівниками.

Правова основа:

• Директива (ЄС) 2019/1937 Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2019 року
• Проект Закону про захист осіб, які повідомляють про порушення закону від 6 квітня 2022 року.

Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.

|

Матеуш Гросіцький

Адвокат, партнер
+48 506 367 109 | m.grosicki@kglegal.pl