Сьогодні ми повертаємося до теми планів місцевого розвитку (ПМР). Як ми вже зазначали, ПМР є безумовно одним із ключових інструментів, що використовуються органами місцевого самоврядування, а також органами державної адміністрації для реалізації політики просторового планування на певній території. Вони намагаються узгодити численні суперечливі інтереси, що природно виникають між приватними інтересами, пов'язаними з правами суб'єктів господарювання (найчастіше фізичних та юридичних осіб) розпоряджатися нерухомістю, та суспільними інтересами, що досягаються шляхом формування просторових структур, зберігаючи при цьому просторовий порядок та ефективне просторове управління. Значні порушення прав особи спонукають її звертатися за правовим захистом, з чим ми хотіли б вас запропонувати в цій статті.
Оскільки місцевий план розвитку є актом загального права (як ми обговорювали в ранковому випуску №33), він забезпечує основу для встановлення прав та обов'язків щодо забудови земельних ділянок у межах плану. Відповідно до статті 35, частини 1, пункту 1 Закону про будівництво, дотримання проекту будівлі є однією з умов отримання дозволу на будівництво. Тому, якщо запланований інвестиційний проект не відповідає положенням чинного місцевого просторового плану розвитку в певній місцевості, дозвіл на будівництво не буде видано.
Ситуації, коли місцевий план містить положення, що, всупереч нормативним актам, порушують приватні інтереси, не є рідкістю. Наприклад, вони надмірно втручаються у права власності на нерухомість, розташовану в межах зони дії плану, тим самим перешкоджаючи інвесторам розвивати цю нерухомість відповідно до своїх намірів.
Однак, плани місцевого розвитку можуть бути оскаржені та підлягають судовому та адміністративному перегляду. Відповідний воєвода має наглядові повноваження у цьому відношенні щодо планів місцевого розвитку, прийнятих муніципалітетами. Відповідно до статті 91 Закону від 8 березня 1990 року про місцеве самоврядування (далі – «Закон про місцеве самоврядування»), він або вона має право визнати рішення недійсним, якщо воно суперечить закону. Наглядовий орган повинен винести рішення з цього питання не пізніше ніж через 30 днів з моменту отримання рішення щодо плану місцевого розвитку. Однак, якщо муніципалітет не погоджується з цим рішенням, він може оскаржити його до адміністративного суду.
Основним інструментом, що дозволяє приватним особам оскаржувати місцевий план, є стаття 101 § 1 Закону про місцеве самоврядування, яка передбачає право подавати скаргу на місцевий план просторового розвитку.
Будь-яка особа, чиї законні інтереси або права були порушені внаслідок реалізації місцевого плану розвитку, має право подати скаргу на місцевий план розвитку. Ця вимога стосується, перш за все, власників майна, розташованого в межах території, для якої було прийнято місцевий план розвитку, але не виключно, оскільки постійний користувач майна також може подати скаргу.
Стаття 28, розділ 1 Закону від 27 березня 2003 року про просторове планування та забудову (далі – «Закон про просторове планування та забудову») визначає підстави для оскарження та наслідки таких порушень. Беручи до уваги зміст цього положення та вищезгадану статтю 101, розділ 1 Закону про місцеве самоврядування, ефективне оскарження плану буде можливим за наявності однієї з наступних підстав:
- принципи підготовки плану були суттєво порушені;
- процедура підготовки плану була суттєво порушена;
- компетенція органів влади в цьому відношенні була порушена.
Порушення будь-якої з вищезазначених умов має бути додатково пов'язане з порушенням законних інтересів заявника, спричиненим прийняттям плану місцевого просторового розвитку. Варто також зазначити, що хоча у випадках, зазначених у пунктах 1) та 2), можливість задоволення скарги залежить від того, чи було порушення суттєвим, у випадку пункту 3) достатньо лише факту порушення положень, що регулюють юрисдикцію органів влади. Залежно від масштабу порушень у плані місцевого просторового розвитку, можливо скасувати його повністю або частково. Скасування плану місцевого просторового розвитку в цілому найчастіше спричинене такими кричущими помилками, що план, незважаючи на усунення суперечливих положень, не може продовжувати існувати у своїй нинішній правовій формі.
Наприклад, порушення принципів планування відбувається, коли положення порушують принцип пропорційності та обмежують розвиток певної території у спосіб, непропорційний її призначенню. Повноваження щодо планування обмежені конституційно захищеними правами, зокрема правами власності, які можуть бути обмежені лише за суворо визначених умов та для конкретних цілей.
У свою чергу, суттєвим порушенням процедури підготовки плану місцевого просторового розвитку є випадок, коли в послідовності дій, здійснених під час процедури планування, виник недолік, наприклад, процедура надання місцевого плану просторового розвитку для ознайомлення не була завершена з точки зору дотримання належних термінів надання проекту плану, що обмежувало можливість подання коментарів до нього.
Що стосується процедури оскарження плану місцевого розвитку, то скарга на план місцевого розвитку подається через орган до адміністративного суду, юрисдикція якого належить до місця розташування муніципальної або міської ради, яка прийняла план місцевого розвитку.
Також важливо пам’ятати, що після 1 червня 2017 року більше не існує обов’язку спочатку звертатися до органу влади з проханням усунути порушення закону. Однак перехідні положення поправки до Адміністративного процесуального кодексу вказують на те, що звільнення від цього обов’язку застосовується до місцевих планів, прийнятих після цієї дати. Тому важливо спочатку перевірити, коли місцевий план був прийнятий. Якщо його було прийнято до 1 червня 2017 року, муніципальну або міську раду необхідно повідомити про порушення,.
У випадку планів місцевого розвитку, прийнятих до 1 червня 2017 року, скаргу необхідно подати протягом 30 днів з дати отримання органом влади негативної відповіді на повідомлення про припинення порушення закону, а якщо орган влади не відповість, то протягом 60 днів з дати подання до органу влади повідомлення про припинення. Плани місцевого розвитку, прийняті після цієї дати, можуть бути оскаржені в будь-який час.
Якщо провінційний адміністративний суд задовольняє скаргу на місцевий план, він вважається недійсним повністю або частково. Визнання недійсним має декларативний характер і набирає чинності з моменту прийняття місцевого плану. Тому виключені положення плану слід розглядати так, ніби вони ніколи не існували за законом. Якщо план визнано недійсним у повному обсязі, вважається, що місцевий план просторового розвитку ніколи не був чинним для території, на яку він поширюється.
Це, очевидно, порушує питання про долю дозволів на будівництво, виданих на основі плану місцевого просторового розвитку (ПМПР), які були визнані недійсними адміністративним судом. З цього питання виникли дві точки зору. Перша стверджує, що визнання місцевого плану недійсним вимагає виключення з юридичного обігу дозволів на будівництво, виданих на його основі. Друга точка зору, навпаки, є більш ліберальною, стверджуючи, що такий автоматичний принцип не повинен застосовуватися, і що будь-якому рішенню з цього приводу має передувати оцінка взаємозв'язку між причиною визнання плану недійсним та потенційною причиною визнання дозволу на будівництво недійсним.
У будь-якому разі, якщо місцевий план розвитку буде визнано недійсним, слід враховувати потенційні наслідки для будь-яких дозволів на будівництво, виданих на його основі. Але ми розглянемо це питання іншим разом.
Як бачите, про місцеві плани можна сказати багато, і сьогоднішнє оповіщення точно не буде нашим останнім аналізом цієї теми. Наступного тижня ми підготуємо для вас коротке дослідження щодо визначення будівельного підрядника, як воно міститься у зміненому законі про державні закупівлі.
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Якщо ви ще не підписані на нашу розсилку, надішліть електронного листа на адресу social@kglegal.pl , вказавши, що ви бажаєте отримувати «Вівторкові ранкові новини для будівництва».
автор:
