В останній жовтневій статті із серії «Вівторкові ранки для будівельників» ми вирішили проаналізувати для вас дві важливі постанови Верховного Суду, пов’язані з сільськогосподарською нерухомістю, та рішення Конституційного Трибуналу щодо розміру податку на підземні гаражі.
Постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року, номер справи III CZP 106/22
У цій постанові чітко зазначено, що сільськогосподарське господарство, передане відповідно до Закону від 14 грудня 1982 року про соціальне страхування індивідуальних фермерів та членів їхніх сімей правонаступнику, що залишається в системі встановленої законом спільної власності подружжя, є частиною спільної власності подружжя.
До видання цитованої постанови в судовій практиці не існувало єдиної позиції щодо того, чи належить ферма, передана особі, яка перебуває у спільній спільній власності подружжя, згідно із Законом від 14 грудня 1982 року, до особистої власності цієї особи чи до спільної власності подружжя. Навіть до винесення постанови панувала думка, що, якщо не передбачено інше, вона включається до спільної власності.
На практиці ми стикалися з численними випадками, коли в земельних та іпотечних реєстрах власником була вказана лише особа, якій було передано майно. Однак, з огляду на вищезгадану постанову, цей запис є неправильним, і чоловік/дружина також повинні бути внесені як власники до земельного та іпотечного реєстру. Це має вирішальне значення для правильної ідентифікації власників такої нерухомості, як з метою потенційного продажу, так і для правильного визначення часток спадщини. Тому вкрай важливо перевірити не лише записи в земельному та іпотечному реєстрі, але й підстави для придбання.
Варто також нагадати, що ще у 2005 році колегія Верховного Суду у складі семи суддів ухвалила постанову від 25 листопада у справі III CZP 59/05, в якій зазначалося, що «Сільськогосподарське господарство, передане відповідно до Закону від 27 жовтня 1977 року про пенсійне забезпечення та інші виплати фермерам та їхнім сім'ям (Законодавчий вісник № 32, ст. 140) правонаступнику, який залишається у статутній спільній власності подружжя, належить до спільної власності». Таким чином, Верховний Суд зберіг послідовність у тлумаченні положень наступних законів, що регулюють передачу сільськогосподарських господарств.
Постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року, номер справи III CZP 113/22
У другій постанові, яку ми аналізуємо сьогодні, Верховний Суд постановив, що «виключення, передбачене ст. 1a пунктом 1b цього Закону, застосовується до відчуженню після геодезичного поділу , що підлягає регулюванню відповідно до ст. 2b розділів 1 та 2 Закону від 11 квітня 2003 року про формування сільськогосподарської системи, що становить земельну ділянку площею менше 0,3 га ».
Вищезазначена постанова чітко визначає долю сільськогосподарської нерухомості, яка після геодезичного поділу матиме площу менше 0,3 гектара. На думку Верховного Суду, вона не підпадає під сферу застосування Закону від 11 квітня 2023 року про формування сільськогосподарської системи (далі – «УКУР»). Це означає, що, незважаючи на відокремлення від сільськогосподарської нерухомості, решта нерухомості втрачає свій сільськогосподарський статус після поділу, а отже, обмеження, передбачені УКУР, не застосовуються.
Отже, торгівля земельною ділянкою, яка в результаті поділу має площу орних земель менше 0,3 гектара, буде набагато простішою, оскільки її може придбати будь-хто, а не лише окремі фермери. Також немає потреби покладатися на вузький перелік пільг, передбачених УКРУ.
Тлумачення цього положення також узгоджується з нещодавньою поправкою, яку ми обговорювали в №174 , яка прямо зазначає, що положення UKUR не застосовуються до сільськогосподарських угідь з площею орних земель менше 0,3 гектара. З огляду на цю зміну, будь-який поділ нерухомості для створення сільськогосподарської ділянки площею менше 0,3 гектара, щоб обмеження, що випливають з обговорюваного закону, не впливали на договір купівлі-продажу, більше не буде необхідним.
Рішення Конституційного Трибуналу від 18 жовтня 2023 року, номер справи SK 23/19
Також цього місяця, після чотирьох років обговорень, Конституційний трибунал виніс рішення , яким визнав неконституційним класифікувати гаражі як нежитлові приміщення для цілей розрахунку податку на майно.
Конституційний суд чітко встановив, що
«Стаття 1a, параграф 1, пункт 1 у поєднанні зі статтею 2, параграфом 1, пунктом 2, у поєднанні зі статтею 5, параграфом 1, пунктом 2, літерами a та e Закону від 12 січня 1991 року про місцеві податки та збори (Збірник законів від 2023 року, позиція 70) у тій частині, в якій вони дозволяють для цілей податку на нерухомість визнавати окремий гараж, розташований у житловому будинку, частиною будівлі нежитлового характеру, несумісні з принципом специфічності правил стягнення зборів, що випливає зі статті 84 у поєднанні зі статтею 217 Конституції Республіки Польща,»
і
– у тій частині, в якій вони ставлять застосування відповідних ставок податку на майно до гаража, розташованого в житловому будинку, у залежність від його відокремленості або невідокремленості як об’єкта окремої власності, внаслідок чого до багатомісного гаража, розташованого в житловому будинку, який є об’єктом окремої власності, застосовується ставка, зазначена у статті 5, параграфі 1, пункті 2, літері «е» Закону про місцеві податки та збори, а не ставка, зазначена у статті 5, параграфі 1, пункті 2, літері «а» цього Закону, суперечать статті 32, параграфу 1 у поєднанні зі статтею 64, параграфом 2 та статтею 84 Конституції»
Рішення Конституційного Трибуналу виступає проти практики встановлення муніципалітетами різних ставок податку на майно для окремих гаражів (тобто для тих, для яких велися окремі земельні та іпотечні реєстри) порівняно з неокремими гаражами (тобто тими, що є частиною спільної власності). Хоча для останніх застосовувалися ставки, подібні до ставок для житлових приміщень, перші були значно вищими. Це випливає із Закону про місцеві податки та збори, який встановлює максимальні ставки податку, які наразі становлять 1 злотий за квадратний метр корисної площі для житлової нерухомості та 9,71 злотого за квадратний метр корисної площі для іншої нерухомості (хоча кожен муніципалітет може встановлювати нижчі ставки).
Наслідком цього рішення є позбавлення муніципалітетів права встановлювати різні ставки податку на майно для окремих гаражів та неокремих гаражів.
Варто зазначити, що зазначені положення втрачають чинність 31 грудня 2024 року. До того часу мають бути внесені відповідні законодавчі зміни.
Ця стаття призначена лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
Правовий статус станом на 31 жовтня 2023 року.
автор:
