Цього року було прийнято зміни до Цивільного процесуального кодексу щодо питань інтелектуальної власності. Окремо слід відзначити статтю 730(1) § 1(1) Цивільного процесуального кодексу, згідно з якою «у справах, зазначених у статті 479(89), під час оцінки обґрунтованості позову суд враховує ймовірність визнання виключного права недійсним в інших незавершених провадженнях. Ця обставина визначається на основі інформації, наданої сторонами, якщо вона не відома суду за ініціативою». Це положення також пов'язане зі статтею 736 § 5 Цивільного процесуального кодексу, згідно з якою «у справах, зазначених у статті 479(89), заява також повинна містити інформацію про те, чи триває або тривало провадження про визнання виключного права недійсним, або заяву сторони чи учасника провадження про те, що їм невідомо про такі провадження».
Покладення на правомочну сторону обов'язку розкривати, чи розглядаються або розглядалися справи про визнання виключного права недійсним, дозволить суду, який надає забезпечення, визначити, чи позов був обґрунтованим (Цивільний процесуальний кодекс. Коментар проф., доктора хіб. Ельвіри Маршалковської-Кжесь, доктора хіб. Ізабелли Гіл). Визнання виключного права недійсним можливе лише у випадку прав промислової власності, тобто торгових марок, промислових зразків та патентів. Ця можливість відсутня у випадку авторських прав, тому в таких випадках немає потреби надавати інформацію щодо поточних процедур визнання недійсним. Окрім судових проваджень, до незавершених процедур визнання недійсним, безумовно, слід також відносити справи у Польському патентному відомстві та справи у Відомстві інтелектуальної власності ЄС.
Зміни також торкнулися статті 755 Цивільного процесуального кодексу, яка додала нові розділи § 2(2) та § 2(3). Згідно з першим з них, «у питаннях, зазначених у статті 479(89), суд надає забезпечення після вислуховування зобов'язаної сторони, якщо не потрібне негайне рішення за клопотанням. Це не стосується заходів забезпечення, які повністю підлягають виконанню судовим виконавцем або передбачають встановлення примусового управління над підприємством, фермою чи заводом, що входить до складу підприємства, його частини або частини сільськогосподарського господарства»
Намір законодавця, ймовірно, полягав у тому, щоб обмежити зловживання інститутом забезпечення позовів у випадках, що належать до обговорюваної категорії. Негативний вплив надмірно частого використання забезпечення може виникнути у випадках, коли суб'єкти, які шукають забезпечення, прагнуть усунути конкурентів з ринку, якщо такі конкуренти впровадили або планували впровадити продукт чи послугу, що мають, наприклад, подібну торговельну марку. Блокування впровадження такого продукту на ринок має дуже сприятливі наслідки для управомоченої сторони, але вони можуть бути значно переважені негативними наслідками для зобов'язаної сторони. В результаті надання забезпечення зобов'язана сторона понесе великі витрати, наприклад, пов'язані з ліквідацією виготовлених товарів, коли кінцевий результат справи може бути досить відмінним від порядку, зазначеного в наказі про надання забезпечення (див. Т. Таргош, "Забезпечення позовів у праві інтелектуальної власності – передумови для надання та специфіка провадження", TPP 2019, № 1, с. 99–142).
Звертаючись до останньої зі згаданих змін, слід зазначити, що відхилення клопотання про судову заборону, якщо воно подане після шести місяців з дати, коли сторона або учасник провадження дізнався про порушення своїх виключних прав, також обмежить кількість справ інтелектуальної власності, у яких надається судова заборона. Однак це положення можна вважати більш суперечливим, ніж інші зміни, обговорені вище. Часто може виникнути ситуація, коли сторона, чиї виключні права порушуються, прагнутиме мирного врегулювання спору з порушником, що часто вимагатиме часу через необхідність обміну листуванням між сторонами та організації зустрічей. Однак тривалі переговори можуть призвести до того, що кінцевий термін подання клопотання про судову заборону буде безповоротно пропущено.
Слід зазначити, що обговорювані зміни можуть сприяти зменшенню кількості випадків, коли забезпечення було надано надто поспішно. Основним недоліком, однак, є те, що зменшиться кількість справ, які завершилися позасудовим врегулюванням.
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
автор:
