Одна з небагатьох галузей, на яку пандемія позитивно вплинула з початку минулого року, – це ігрова індустрія. В епоху коронавірусу люди стали дедалі більше охоче грати у відеоігри як у відносно недорогий та широкодоступний вид розваг. Тому відеоігри стали цікавою темою для бізнесу та права.
У сьогоднішній публікації я хотів би розглянути комп’ютерні ігри (далі – ігри) з точки зору авторського права. Ми зосередимося на тому, що являє собою комп’ютерна гра згідно із Законом про авторське право та суміжні права (далі – Закон) та які конкретні положення до них застосовуються.
Почнемо з того факту, що Закон не містить термінів «комп’ютерна гра» чи «відеогра». Вони не містять визначення. Крім того, такого юридичного визначення не можна знайти в жодному іншому польському законодавчому акті. Тому, аналізуючи питання авторського права, спочатку необхідно визначити, яка з форм вираження, передбачених Законом, найкраще описує комп’ютерну гру
Здається, найточніше вважати комп'ютерну гру комп'ютерною програмою та застосовувати до неї власні правила. Подібно до створення програми, гра створює такі елементи, як вихідний код , об'єктний код та прошивку . Тому в цьому програмному сенсі комп'ютерну гру справді слід розглядати як комп'ютерну програму .
Однак ігри є дуже складним творчим продуктом, і, окрім елементів, характерних для комп'ютерної програми, вони також містять елементи, характерні для аудіовізуального твору, такі як графіка, звук та сюжет. У цьому контексті варто врахувати рішення Європейського суду Європейського Союзу від 23 січня 2014 року (C-355/12)*, в якому «(...) відеоігри (...) являють собою складний матеріал, що містить не лише комп'ютерну програму, але й графічні та аудіо елементи,які, хоча й закодовані мовою програмування, мають за своєю суттю творчий характер, який не можна звести лише до вищезгаданого кодування. Тією мірою, якою відеогра, у цьому випадку її графічні та аудіо елементи, сприяють оригінальності твору, вони разом із твором у цілому захищені авторським правом відповідно до режиму, встановленого Директивою 2001/29»
Зміст вищезгаданого рішення чітко показує, що відеогра складається з:
- елементи, характерні для комп'ютерної програми
- елементи, що не є комп'ютерними програмами, зокрема графіка та звук, які можуть мати творчий характер
Цікаво, що компоненти відеогри також були перелічені в індивідуальному податковому рішенні, виданому директором Національної податкової інформаційної служби 24 січня 2020 року. Згідно з вищезгаданим рішенням, комп’ютерна гра включає, зокрема: ігровий движок та логіку, ігровий інтерфейс, сценарій, графічні об’єкти та звукові об’єкти**. Як видно, обидва поняття схожі.
Підсумовуючи вищезазначений аналіз, можна зробити висновок, що на рівні програмування ігор застосовуватимуться конкретні положення щодо комп’ютерних програм, тобто положення Розділу 7 Закону***. В решті сфери застосування: графіка, звук, сюжет тощо, за умови, що ці елементи мають творчий характер, застосовуватимуться положення щодо аудіовізуальних творів, тобто положення Розділу 6 Закону.
Зрештою, варто додати, що, згідно з рішенням Суду ЄС від 22 грудня 2010 року (C-393/09)****, графічний інтерфейс користувача не є формою вираження комп’ютерної програми та не може користуватися захистом авторського права, наданим комп’ютерним програмам згідно з цією директивою. Це не змінює того факту, що він може користуватися захистом авторського права, якщо відповідає умовам визнання твором.
Це сповіщення надано лише для ознайомлення та не є юридичною консультацією.
*Рішення Суду ЄС від 23 січня 2014 року у справі C-355/12 – Nintendo Co. Ltd, Nintendo of America Inc., Nintendo of Europe GmbH проти PC Box Srl, 9Net Srl
**Лист від 24 січня 2020 року від директора Національної податкової служби 0114-KDIP2-1.4010.480.2019.2.JS
***«Авторське право класифікація комп’ютерних ігор – комп’ютерна програма чи аудіовізуальний твір?”, автор: Sebastian Wiśniewski
****Рішення CJEU від 22 грудня 2010 року у справі C-393/09 – Bezpečnostní softwarová asociace – Svaz softwarové ochrany v Ministerstvo kultury.
