Кожен творець, чи то літературного твору, чи комп'ютерної програми, який бажає поділитися своїм твором, повинен вирішити, яку угоду укласти. З іншого боку, особи, які бажають використовувати чужі твори, стикаються з подібною дилемою. Вибір зводиться до двох варіантів: договір про передачу авторських прав або ліцензійний договір. Метою обох є законне отримання права на використання твору, створеного творцем. Норми, що регулюють обидва договори, містяться в Законі від 4 лютого 1994 року про авторське право та суміжні права (далі – Закон). Яка різниця між цими двома договорами?
Почнемо з договору про передачу авторських прав. Перш за все, він має постійний характер. Тому після укладення договору авторське право на комп'ютерну програму (включаючи вихідний та об'єктний код) переходить від творця до покупця. В результаті укладення сторонами договору про передачу авторських прав покупець має виключне право розпоряджатися кодом, тоді як творець втрачає свої права. Тому автор не може передати ті самі права – в тій самій сфері використання – двом різним особам. Договір про передачу авторських прав є одноразовою угодою. Варто зазначити, що ця угода має бути укладена у письмовій формі під загрозою недійсності.
Другий варіант – укласти ліцензійний договір, тобто договір на використання комп’ютерної програми. Цей договір не передає права на програму назавжди, а тимчасово дозволяє її використання. Він може бути укладений на певний термін, до п’яти років, або на невизначений термін. В останньому випадку, якщо договірними положеннями не передбачено інше, творець може розірвати договір за рік до закінчення календарного року. Таким чином, сторони можуть включити до договору положення, які іншим чином регулюють розірвання, і тоді договірні положення будуть обов’язковими для сторін. З огляду на вищезазначене, ліцензійні договори не мають ознаки постійності – завжди існує ризик розірвання або закінчення терміну дії. Крім того, ліцензіар залишається власником прав на комп’ютерну програму.
Закон розрізняє два типи ліцензій: невиключні та виключні. Укладаючи останню, ліцензіат отримує виключні права на використання комп'ютерної програми. Тому неможливо надавати ліцензію іншим сторонам на ту саму сферу використання. Подібно до договору про передачу авторських прав, договір ексклюзивної ліцензії має бути укладений у письмовій формі під загрозою недійсності. На відміну від виключної ліцензії, невиключна ліцензія може бути надана кільком сторонам на певну сферу використання.
Підсумовуючи, завжди варто укладати договір про передачу авторських прав, якщо ви хочете, щоб правовідносини були постійними та повністю виключили можливість їх розірвання або закінчення терміну дії. Автори не завжди готові передавати свої авторські права, тому, якщо вищезазначене питання не є для вас критичним, варто подумати, чи може бути ліцензійна угода достатнім рішенням. Слідкуйте за наступним дописом наступного тижня.
